Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Заворожена принцеса

Заворожена принцеса

   Жив, старий корчмар, а в того корчмаря були два сини. Один звався Грицем, а другий Данилом. Той Гриць ходив надутий і гордий. А Данило був спокійний і лагідний, тому всі його любили й називали частіше Даньком. Та старий корчмар не раз казав:

— Побачите, що з Гриця вийде великий пан, а з Данька не буде ніякого набутку.

   Та одного разу сталося таке, що до корчми зайшли два пани. Доки Данько подавав на стіл, Гриць із батьком розговорилися з гостями. Один із панів почав розповідати, що не так уже й далеко звідси стоїть високий замок, а у тому замку є заворожена принцеса і зняти з неї чари може лише той, хто щасливо видержить три випробування. Твердо пообіцяно, що хто таке докаже і тим врятує королівську доньку, той дістане її за жінку, а з нею — й королівство.  

   Ой, Гриця одразу штовхнула в бік та й каже — а що, якби вистояв ті випробування?  Великий пан, а може, й сам король міг би стати з нього! Сказав про те швиденько тату і замість того, аби ліпше обміркувати діло, він — як ото кажуть, біг пес через овес, — зладився в дорогу. Напхав кишені та капшука золотом, скочив на коня.

   Скаче, скаче на коні довго. І раз лише видить — посеред дороги стоїть якась купина, а навколо неї — страшно скільки мурашні. 

   Коли він наблизився, то велика червона мурашка почала просити:

— Гей, витязю, не розтопчи нам хижку. 

   Повір, не пошкодуєш. За добро чекай добра! Але хлопець пропустив прохання коло вух, як би нічого і не чув. Навів коня на саме мурашине гніздо, розтоптав його і поскакав далі.

   Гей, яку біду вчинив мурашкам! І я певний, не благословення посилали слідом за тим витязем, що понісся на коні галопом.

   Отак, скачучи, Гриць виїхав до якогось озера, у якому плавало дванадцять качок. І не знати, чи тямив, що чинить, бо відразу зійшов із коня і почав метати у качок дрібними камінцями. Тоді до нього заговорив качур:

— Ей, витязю славний, не жбурляй ти у нас камінцями, бо ще якусь качку вдариш по голові!

   Але Гриць кидав камінцями, доки йому хотілося. На щастя,не попав ані в одну качку.

   Коли нарозважався, поїхав собі далі. Кінь довго біг і добіг до місця, де стояв замок. Його дах і вежа світилися вже здалека, і так блищали, що той блиск сліпив коня, і кінь не міг ступити ні кроку. Треба було коневі пов’язати очі — аж так дійшов помалу до воріт. Гриць зіскочив із коня і став відкривати великі ворота, але, зрозуміло, вони не відчинялися. Тоді почав бити кулаком, а далі взяв у руки тяжкий камінище і загупав ним. Словом, зчинив такий страшний шум, як би став під замком сам цар-поганин або якийсь заклятий король.

   На той гуркіт збоку від воріт відкрилося віконце, виглянула з нього стара баба і питає витязя:

— Ну, хто там, чого треба?

Легінь гордо відказав:

— Я — витязь Гриць, який визволить заворожену принцесу!

   На те стара закрила віконечко, і треба було довго ще чекати, доки відчинилися ворота, у котрі гордо ступив Гриць. Баба за ним закрила ворота, узяла на плечі великий міх проса і повела гостя на один красний луг.

Там розтрясла просо і сказала легіневі так:

— Доки сонце зайде, маєш зібрати у міх просо, яке я розтрясла, але гляди, аби ні одного зернятка не сміло пропасти.

   І стара лишила легіня самого. Він ліг на траву та й почав визбирувати зернятка. Уже назбирав стільки, що дно міха злегка накривалося, а тоді подумав собі й каже:

— Чи, я не наївся дурних грибів, аби старій бабі визбирував просо, яке й полічити не можна! Ей, ліпше я на травичці висплюся!

   Так він і вчинив. Ліг собі й заснув. Коли протер очі, над ним стояла стара баба. Побачила, що міх майже порожній, покрутила головою й каже:

— Недобре – то так!

   І одразу залишила Гриця. А він заснув і знову спав собі спокійно аж до ранку, просо й не снилося йому. Пробудився — над ним стара баба, а в неї дванадцять золотих ключів. Вона взяла легіня за руку і повела на середину лугу, де було красне озеро. Там кинула у воду дванадцять ключів і наказала хлопцеві:

— Доки сонце зайде, маєш найти оті ключі!

   І з тим пішла геть. А Грицеві й на гадці не було шукати ключі. Лише одне вертілося йому в голові: коли вже його пропустять у замок!

   На заході сонця прийшла стара баба. Побачила, що в хлопця — жодного ключа, і мовчки покрутила головою. Тоді взяла його за руку та й повела в замок.

   Ну, тут Гриць мав на що дивитись! Усе було із чистого золота, срібла та діамантів. Зайшли в одну велику світлицю, посеред якої  стояли три дівчини, накриті з головою прозорим покривалом. Усі три були такі-такі схожі, що годі би між ними знайти якусь різницю. Ну, легіню, тепер бережися!

Стара баба мовила:

— Ти, витязю, взявся за три випробування, аби визволити з чарів заворожену принцесу. Два з них ти не видержав, тепер маєш третє. Вгадай, котра з трьох дівчат — принцеса. Даю тобі годину.

   Але Гриць не хотів сушити собі голову аж цілу годину, він одразу випалив:

— Я собі гадаю, що принцеса та, котра стоїть справа.

   На те слово троє невідомих скинули із себе легенькі покривала, і виявилося, що принцеса була посередині, а з боків стояли змії – шаркані. Нараз ті два змії прискочили до хлопця, схопили його й викинули крізь вікно у страшне провалля, де він розбився.

   З такого вже ніколи не постане чоловік! Гей, а дома усе ще чекали, коли вже син заведе до хижі невістку – принцесу! Чекали, чекали, але все даремно. І одного разу Данько почав казати:

— Дорогий мій татку, я піду за Грицем, — а може, він попав у якусь біду і я йому поможу?

   Та й хто знає — може, мені вдасться визволити з чарів заворожену принцесу і я на ній оженюся.

   Старий на те не сказав ні слова. Та й не заперечував. Має син охоту — хай іде!

   А Данько не дуже церемонився — узяв стару торбу, положив собі шматок хліба і так, як був, пішки подався у світ.

Ішов, ішов і посеред дороги побачив мурашник.

   Але він зробив не так, як його старший брат, а обережно обійшов мурашине гніздо, аби не розтоптати. Червона мурашка похвалила хлопця і сказала, що за доброту вони йому віддячать.

   Данько пішов далі й так само побачив перед  собою озеро, у якому плавало дванадцять качок. Уже сів перепочити і сунув руку в торбу, щоб перекусити. Крихти хліба зібрав у жменю і кинув у воду. Качки видзьобали їх, а качур подякував і також сказав, що за доброту віддячиться хлопцеві.

   Данько перепочив, трохи перекусив та й пішов далі. Помалу – помалу й дійшов до воріт замку. Тут, як і годиться, став чекати, не ламався в закриті ворота. Стара побачила його, відчинила маленьке віконце і спитала — хто він, чого хоче? Данько відповів м’яким голосом:

— Я би хотів, бабко, визволити з чарів заворожену принцесу.

   На те стара відкрила ворота і пропустила його. Вона взяла на плече міх проса і повела хлопця на красний лужок. Там порозтрясувала просо і мовила Данькові:

— Доки сонце зайде, маєш зібрати у міх просо, яке я розсіяла. Але гляди, аби не пропало ні одного зернятка!

   Стара собі пішла. Данько тяжко – претяжко зітхнув і взявся за діло. Можете повірити, не скоро йшла робота.

   Раз лише Данько видить, що коло нього з’явилася велика кількість мурашок і всі збирають просо та носять у міх. Минув зовсім малий час — зернятка вже були в міху, хоч сонце стояло ще геть високо — на кілька тичок. Червона мурашка, що теж була тут, сказала Данькові:

— За те, що по дорозі ти не розтоптав нашого гнізда, ми з вдячністю прийшли тобі допомогти. За добро ми платимо добром.

   По цих словах мурашки позникали. Глянув Данько, а перед ним — баба. Вона побачила, що просо до зернини зібрано у міх, і сказала, що все дуже добре. Тоді взяла Данька за руку і повела в замок. Відчинила хлопцеві одну красну кімнату, де міг собі добре поспати до ранку.

   А вранці стара баба прийшла знову і принесла з собою дванадцять золотих ключів. Вона взяла Данька за руку і спустилася із ним на середину лугу, де було красне озеро. Ключі кинула у воду та й каже Данькові:

— До полудня маєш їх знайти!

   Сказала й пішла геть. Данько почав ламати собі голову — що йому робити? Але недовго міркував, як знайти золоті ключі, бо глянув у бік озера і побачив, що просто до нього підпливає дванадцять качок і в кожної у дзьобі по одному ключику! Вийшли качки на берег і всі ключі передали хлопцеві. А качур пояснив, що то вони віддячили за крихти хліба, які Данько кинув у воду качкам, коли йшов сюди, — вони за добре діло віддячують добром.

Прийшла стара баба, побачила ключі у Данька і каже:

— Дуже добре!

   Тоді взяла його за руку та й повела в замок. Зайшли в одну велику світлицю, посеред якої  стояли три дівчини і всі три однакові, під якимсь прозорим покривалом. І стара сказала:

— Ну, дорогий синку, узявся ти визволити з чарів заворожену принцесу. Два випробування щасливо видержав. А тут буде третє. Маєш відгадати, котра із трьох дівок — королівська донька. Даю тобі на роздумки годину. Коли не берешся, то йди собі туди, звідки ти прийшов, бо інакше пропадеш навіки.

   Данько зостався на годину сам і думав, відгадував. Коли стара вернулася хлопець відповів:

— Я собі гадаю, що королівська донька мала би стояти посередині.

   По тих словах троє невідомих зняли із себе покривала. І справді, посередині була як русалочка, молода принцеса, а з обох боків, стояли змії – шаркані, котрі одразу вилетіли у відчинене вікно.

   Тоді королівська донька ступила до Данька і мовила йому такі слова:

— Ти визволив мене, славний витязю, і за те я тобі вдячна. Коли хочеш — будь від цього дня моїм чоловіком і господарем!

   У Данька з грудей мало не вискочило серце. Він полюбив принцесу і радо прийняв її руку, а їй віддав свою.

   Скоро вони побралися, відгуляли велике весілля і жили щасливо.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар