Землероб та казанок золота
Землероб та казанок золота
Жив – був Землероб. Займався Землероб тим, що обробляв землю. Праця у Землероба важка ― доводиться рано вставати, по декілька разів на день годувати і чистити коня, і, звичайно ж, обробляти в полі землю. Руки у Землероба в мозолях, лице обвітрене, а спина згорблена.
Кожного дня, як тільки вставало сонечко, прокидався і Землероб. Дружина подавала йому на стіл просту селянську їжу ― кашу й хліб. Снідав Землероб, цілував дружину та дітей і йшов працювати. І тривало так з дня в день. Поки одного разу не знайшов Землероб в полі цілий казанок золота!
― Що ж мені з ним робити? ― розмірковував Землероб, роздивляючись, як красиво блищить золото в казанку. Кожна монетка велика і красива. Ось воно, багатство!
І відчув Землероб, що золото має належати тільки йому і нікому більше.
― Дружині говорити не буду, ― вирішив Землероб. ― А то скажу їй, а вона візьме і розтринькає всі гроші на те, що нікому не потрібно. Жінкам взагалі гроші давати не можна! Нікому не можна! Мої гроші! Нікому не дам.
Забрав Землероб золото і переховав в інше місце, нікому нічого не сказавши ― ні дружині, ні дітям.
З тих пір Землероб перестав спати спокійно ― все переживає, щоб ніхто його золото не знайшов.
― А що ж мені з ним робити, з золотом? ― розмірковував він. Всі в домі сплять, один лише Землероб не спить ― мучиться, як і на що витратити багатство.
― Може будинок збудувати?
І в уяві Землероба змальовується картина того, як він побудує будинок. Великий і красивий. Дружина ходитиме по будинку і вказувати:
― Стіл новий поставити сюди, ліжка ― туди, штори повісити там!
― Хм, добре! ― усміхається Землероб мріям.
Але ось далі уявляє Землероб ще одну картину: підходить його дружина до нових шаф і бідкається:
― Суконь щось у мене замало. І прикрас немає. І взуття лише декілька пар. А потрібно, щоб було багато, більше і побільше! Я гостей запросила, банкети скликала, похвалитися буде нічим, ― і вже бачить Землероб у своїх мріях, як його дружина витрачає багатство на сукні, прикраси, взуття та чужих людей. І витрачає все більше, і більше, і більше. І здається Землеробові, що розтратила дружина всі гроші. Це його так сильно розлютило, що він навіть почервонів і закректав.
― Ні, будинок будувати не буду, ― вирішив Землероб. ― А то збудую будинок, зійдуться туди чужі люди і будуть за мій рахунок банкетувати. І дружина захоче похвалитися, стане гроші розтринькувати! Ні, ніякого будинку! Не хочу витрачати своє золото на якихось гостей! Будинок будувати не буду! ― твердо вирішив Землероб.
― Хм, ― продовжував розмірковувати він, ― а на що ж мені казанок золота витратити? Може автомобіль купити?
І в уяві Землероба вимальовувалася інша картина: ось їде він за кермом новенького автомобіля. Автомобіль красивий, виблискує.
― Хм, добре! ― усміхається Землероб мріям.
А діти Землероба сидять на задньому сидінні, шумлять і бавляться, кермувати Землеробові заважають. Захотів Землероб присмирити дітей, щоб перестали шуміти. Тільки повернувся до них і якось ненароком кермо не туди повернув, і ось тобі на ― злетів блискучий і красивий автомобіль в брудну і глибоку канаву.
― А-а-а-а! ― стогне Землероб, лежачи вночі в ліжку, і мало не плаче, уявляючи, скільки потрібно буде додатково золота, щоб відремонтувати автомобіль, який він ще навіть не купив, але в мріях вже встиг розбити.
― Ні! ― вирішив Землероб. ― Не потрібен мені автомобіль! Та й діти, вони завжди такі! Завжди неслухняні! Їм би тільки пустувати. Вони зіпсувати можуть все, ― роздратовано розмірковував він.
На вулиці стояла ніч, всі спали, а Землероб не спав і мучився мріями і сумнівами: що йому купити і на що витратити багатство. І так тривало щоночі: він лежав з широко розкритими очима і переживав, як би краще розпорядитися знайденими скарбами. Але про що б Землероб не починав мріяти, про що б не починав думати ― все в кінці-кінців або розбивалося, або ламалося, або згорало, або якось іще виходило з ладу. Ніяк не міг Землероб вигадати, на що витратити багатство.
Від таких безсонних ночей і тяжких думок Землероб змінився. Раніше він хмурився від втоми та роботи, але був людиною доброю і чуйною. А після того, як знайшов казанок золота, зробився дратівливим, підозріливим і нервовим: то на дітей кричить, то дружину сварить без причини. Так Землероб зморився, що в кінці-кінців змарнів, захворів і зліг.
Довелось Землеробу декілька днів провести в ліжку і лікуватися, і не було у нього можливості в ці дні захований скарб перевіряти ― потрібно було таблетки ковтати та вітаміни приймати. Коли він видужав ― першим ділом побіг до казанка із золотом, перевірити, чи той на місці.
Прибігає Землероб, дивиться ― а казанка із золотом немає! Хтось інший його знайшов і забрав скарб, який Землероб переховав.
Сильно засмутився Землероб ― так сильно, що закричав і ногами затупотів:
― Усі ― злодії і розбійники! Чужі багатства крадуть! Людей добрих грабують! ― голосив Землероб.
Кричав він, злився, але, через якийсь час, заспокоївся. А коли заспокоївся, замислився, чому ж так вийшло.
― Що ж зі мною сталося!? Чому я такий жадібний? ― розмірковував Землероб вголос. ― Якби витратив знайдений скарб на тих, кого люблю ― дружину і дітей, ― вони були б мені вдячні. А так залишився я ні з чим! І нікому нічого доброго не зробив.
І стало Землеробові соромно від того, в яку погану людину він перетворився через казанок з золотом. Він згадав, що істинний його скарб ― це дружина і діти, а не золото. Землероб зрозумів, що від жадібності своєї він забув про тих людей, хто для нього цінніший всього на світі. Тому, в кінці, Землероб навіть зрадів, що казанок золота зник.
З тих пір стало все як раніше. Землероб працював, як і колись, навіть ще старанніше. Тільки от більше намагався не забувати, хто його справжній скарб. І жив він зі своєю сім'єю довго і щасливо.
