Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Жінка, що мала крила

Жінка, що мала крила

   Жив на світі бідний чо­ловік зі своїм сином Петриком. Їм двом минав вік, як вода по камінню. Спливли тижні за тижнями, роки за роками.

   Петрик підріс, навчився полювати. Якось вийшов на одну галявину, а там росла шовкова трава. Він не хотів травичку столочити – ліг скраю під корчем і по­чав дрімати. Раптом чує: фах-фах-фах!

   То прилетіли три дівчини. Такі гарні, аж рота роз­зявив. Вони скинули крила, поклали їх у шовкову тра­ву і красненько взялися за руки, щоб танцювати. Коли вони на танцювалися, знову почепили собі крила і полетіли.

Петрикові уже не дрімалося. Подався додому.

   Другого дня прийшов на галявину і ліг на те ж міс­це, де лежав учора. Дівчата прилетіли і затанцювали, аж листя шелестіло. Потім – фах-фах-фах! – і схова­лися десь за горами, за лісами…

   Петрикові найбільше сподобалася найменша. Він пішов додому і не їсть, не спить, а все думає про ту дівчину.

— Чого ти, Петрику, сумний? — спитав його батько. І хлопець зізнався:

— Біда, тату, я полюбив дівчину.

— Чого біда — добре, буде в нас весілля.

— Ні, тату, не буде, бо дівчина з крилами, — і Пет­рик розповів, як то все було.

Батько подумав трохи і відповідає:

— Встань раненько, візьми лопату і викопай яму коло того місця, де ті дівчата залишають крила. По­тім залізь у яму, накрийся там й чекай. Коли найменша скине крила й піде танцювати, ти візьми їх і сховайся знову. Старші сестри полетять собі, тоді поговориш зі своєю дівчиною.

— Добре, — втішився парубок.

   Устав рано – раненько, узяв лопату і пішов на галявину з шовковою травою. Там викопав яму і сховався в ній. Раптом — фах-фах-фах!

   Прилетіли чарівні дівчата. Скинули крила й пішли в танець: крила наймолодшої впали майже перед но­сом парубка. Він взяв їх і стягнув у яму. Накрив­ся й не дихає навіть.

   А дівчата знов натанцювалися скільки душа бажа­ла. Потім старші причепили крила і полетіли геть, а найменша шукає свої і не може знайти. Сіла та й заплакала:

— Хто забрав мої крила? Де я тепер дінуся? Петро виліз із ями і каже:

— Не плач, дівчино, твої крила в мене. Та я тобі їх не віддам, бо полетиш геть. А я люблю тебе і хочу, щоб ти була моєю…

Що мала робити бідна дівчина? Вона відповідала:

— Буду, легіню, твоєю, але віддай крила.

— Ні, крил не віддам.

Петро повів її додому, сховав крила в скриню.

   Скоро справили весілля. Коли гості з усього села відтанцювалися, молоде подружжя за­жило щасливо. Минув якийсь час, і в родині народив­ся хлопчик.

   А одного разу сусіди їх покликали до себе на весіл­ля. Жінка танцювала так красиво, що все село збігло­ся дивитися. Її спитали:

— Де це ти навчилася так красно танцювати?

— Мене моя мама навчила. А якби мій чоловік від­дав мені хоч на хвильку крила, то я би ще краще тан­цювала. Попросіть його, нехай віддасть…

Петра обступили з усіх боків і почали просити:

— Дай, чоловіче, крила, хай жінка потанцює, доки ще молода.

— Не тримай задурно крила у скрині, бо сплісніють.

— Вони там не варті печеної цибулі. Навіщо їх хо­ваєш?

   Так гавчали всі, що Петро не витримав. Побіг до­дому й приніс жінці крила. Вона їх почепила і стан­цювала один танець. Петро дивився, наче зачарова­ний: його жінка була, як принцеса! Але коли закінчи­ла танець, схопила свого сина і – фах! – полетіла.

— Оце та так — здивувалися люди. А у Петра потекли сльози із очей:

— Я знав, що таке буде. Послухався дурних, — і пішов додому. Вдома більше не було ні жінки, ні дитини.

   Петро взяв на плече рушницю і пішов у світ. Ішов, ішов — полями, лісами. Три торбини хліба з’їв і п'ять пар постолів порвав — не ставав ні на хвиль­ку. А раз вийшов на широке поле, дивиться — три легіні так чубляться, що аж дрантя з них летить.

— Агов! — сказав Петро. — Що ви не поділили?

Хлопці розчепилися. Найстарший відповів:

— Розсуди нас, добрий чоловіче. Помер наш батько і залишив, каструлю, чоботи, кримку – невидимку. Кому все це має належати? Я кажу — мені, бо я є найстарший.

— Ні, мені!

— Мені! Тато мене найсильніше любили. Брати знову до бійки.

— Агов! — гукнув Петро. — Тримайте руки при собі. Я вам, дурням, зроблю справедливий суд.

Брати дивляться на нього, чекають його слова.

— Я зараз вистрелю, і маєте принести мені кулю. Хто скоріше принесе, тому дам і каструлю, і чобо­ти, і кримку – невидимку.

— Нехай буде! — аж підскочили брати.

   Петро взяв рушницю із плеча і вистрелив. Брати зірва­лися із місця, побігли за кулею, як три конячки. Пет­ро засміявся:

— Не знають дурні, що рушниця набита лише порохом і шротом. Будуть шукати оту кулю до кінського вели­кодня!

   І сам узув чоботи, надів собі на голову кримку – не­видимку, взяв каструлю — та й далі. А що не крок сту­пить у тих чоботях — то на цілий день ходьби. Пройшов так далеку дорогу і скоро дійшов до своєї жінки. Дивиться, між яблунями — хата, а на травичці гра­ється хлопчик. То був його син. Петро зняв на хвиль­ку кримку – невидимку і спитав:

— Михайлику, а мама вдома?

— Сидить у хаті з тіткою.

— Піди і скажи, що тато прийшов. Михайлик до хати.

— Мамо, прийшов тато!

— Сюди людина не дійде і птах не долетить.

— Ні, мамо, справді тато зі мною говорив.

Тоді мати сказала:

— Якщо прийшов тато, нехай нарве мені яблук з тої яблуні, з якої яблука ніколи не падають.

Михайлик вибіг і переказав, що говорила мати.

   Петро підійшов до яблуні, з якої яблука ніколи ще не падали, і потримав каструлю під нею. Яблука западали до нього, ніби хтось тряс деревом. Петро наклав синові повну пазуху плодів і мовив:

— Неси мамі! Хлопчик відніс яблука.

— Тато нарвав…

— Нехай заходить до хати, — зраділа мати. Михайлик радо вискочив надвір, та за якусь хвиль­ку повернувся сумний.

— Ну, де є твій батько? — спитала мама.

— Немає, — хлопчик заплакав. 

— Він тобі приснився…

Петро скинув кримку – невидимку:

— Ні, не приснився, жінко!

   Вона дуже зраділа. Повернулися додому і знову ста­ли жити у злагоді й любові. Мабуть, живуть ще й те­пер, як не повмирали.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар