Журавель та лисиця

   На болоті, в очереті на купині, жив журавель, там же, трохи дальше, жила лисиця. Вони щодня зу­стрічались, їм не раз доводилось вести між собою роз­мову про своє життя. Разів два ходили в куми до дрохви. Одного разу лисиця попросила журавля до себе в гості:

— Приходь, куме, до мене в гості, а то ми з тобою уже давно познайомились, а досі одне в дру­гого не були в домі.

— Добре, кумасю, сьогодні за­йду.

   Лисиця побігла додому, наварила молочної каші з манної крупи, розмазала її по тарілці і чекала гос­тя.

   Прийшов журавель, лисиця заходилась його приго­щати:

— Їж, їж, куме, не соромся, будь як дома.

   Журавель нахилив голову до тарілки, довбав, довбав носом по тарілці, нічого не зачепив, у рот і одної краплі не попало. А лисиця не дрімала, швиденько язичком лизь – лизь і швидко опорожнила тарілку. Потім каже журавлеві:

— Не гнівися, куме, більше пригостити нічим, чим багата, тим і рада.

   Журавель дуже розгнівався на лисицю за її безсо­вісні хитрощі, та нічого на це не сказав, а тільки по­думав: «Почекай, я тебе пригощу іще не так, будеш довго згадувати кума!»

   Журавель, ідучи від лисиці, в свою чергу попросив її до себе на обід:

— Приходь же й ти, кумасю, до мене завтра, я приготую смачний обід.

— Добре, добре, прийду.

   Журавель добув кубушку з вузеньким горлом і гле­чик з широким горлом. В кубушку наложив рисової каші з маслом, а в глечик укинув мишу і стояв, чекав гостю. Дивиться — мчить лисиця. Він низько поклонився і каже:

— Ласкаво прошу, кумасю, сідай обідати, у мене обід з двох блюд.

   Почали вони обідати. Журавель раз–по-раз устром­ляв голову в кубушку і на весь рот ковтав кашу. А лисиця вертілась біля кубушки, хвостом виляла та тільки облизувалась, а каші дістати не могла. То по­нюхає, то лизне край горла кубушки, то пильно поди­виться всередину, а голову ніяк не можна було про­сунути. Лисиця бачить, що журавель уже доїдає кашу, відійшла від кубушки і приступила до глечика. Поба­чивши в глечику мишу, сказала:

— Ти, куме, доїдай кашу, а я приймуся за друге блюдо, щоб швидше.

   Лисиця кинулась до глечика і насилу всунула в ньо­го свою голову, саме в горлі дуже туго йшло. Просу­нувши в горло голову, лисиця почала клацати зубами, ловила мишу. Мотала головою, поки миша попала їй в рот. Вона схрупала мишу і почала пригадувати, як їй витягнути свою голову. Журавель доїв кашу і каже:

— Не гнівайся, кумасю, пригощати більше ні­чим, чим багатий, тим і радий.

   Лисиці соромно стало, що вона через свою жадобу влізла в глечик з головою і ніяк не може висунути звідти голову, побрела від журавля разом з глечиком. Лисиця зблудила з дороги і поплелась куди попало. Наткнулась вона на пастухів. Пастухи похватали кий­ки, окружили лисицю і почали її бити кийками. Вона куди не поткнеться — все на кийок наткнеться.

   Пастухи добре – таки їй ребра набили, хотіли до смерті вколотить, та один хлопець невзначай ударив кийком по глечикові і розбив його. Лисиці тоді видно стало, куди тікати, шмигнула від пастухів і помчалась що духу, аж курява вставала.

   З того часу дружба між журавлем і лисицею розсохлась. Лисиця утекла в ліс і вже більше з журавлем не зустрічалась.

повернутися до: Українські народні казки⇒