Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Злидні

Злидні

   Казка про злидні. Було собі два брати: один бідний, а другий багатий. У багатого і хліба, і худоби, і землі, і грошей багато; а в бідного не було чого й пообідати. І він таки спочатку жив собі гарненько, аж поки не поселились у нього під піччю злидні. Чого вже той чоловік не робив, до яких уже він знахарок не вдавався — ніяк не виб'ється з бідності. А старший його брат не хотів бідного і братом називати.

   Живе багатий рік, живе й другий, чекає діток — не дає йому бог! В багатого і грошей, і худоби — всього, всього багато, а діток бог не дає. Чого вже він не робив! І на церкву давав, і акафісти наймав, і сам молився рано й вечір перед образами — не дає бог діток, та й годі! Бачить багатий, що бог його молитви не приймає, пішов до бідного брата та й каже йому:

— Молись ще ти, щоб мені бог послав діточок, то тоді я тебе у куми візьму.

— Добре, буду молиться.

   От бідний помолиться богу за себе, а тоді молиться за брата, щоб бог йому послав хоч одну дитинку. Пройшов рік, перечув бідний через людей, що у його брата найшлась дитина. Приходить він до жінки та й каже:

— А знаєш, — каже, — жінко, що?

— А що там, чоловіче?

— А у мого брата родини.

— Невже родини?

— Так, родини.

— Від кого ж ти, чоловіче, чув?

— Люди казали. А знаєш, жінко, що?

— А що, чоловіче?

— Піду я оце на родини до брата, адже ж він мені казав, як дасть бог дитину, то тебе в куми буду просити.

— Не йди, — каже, — чоловіче, якби він тебе хотів у куми взяти, то б уже давно за тобою прислав.

— Піду я, жінко, та хоч подивлюся на хрестини.

Пішов. Приходить туди, а той і питає:

— А тобі чого треба?

— Та це я, — каже, — прийшов до тебе просити конячки, нема чим і протопити, поїду в ліс та назбираю хмизу.

— Візьми та гляди, — каже, — небагато накладай на віз, щоб ти мені коня не угробив.

Запріг він коня, приїхав додому та й каже:

— А вилазьте, злидні, поїдемо у ліс!

   Позлазили злидні з-під печі (а їх було аж дванадцять), посідали на віз і поїхали. Приїхали туди, чоловік той випряг коня, пустив його пастись, а сам зрубав дуба товстого-претовстого, розколов його до половини та й каже до злиднів:

— Братики, голубчики, поможіть мені це дерево розколоти!

— Як же, — кажуть, — ми тобі будем помагати, коли у нас сокири немає?

— Ви, — каже, — без сокири. Закладіть усі руки у цю щілину, та й роздирайте. Половина вас нехай тягне в одну сторону, а половина в другу, то воно й розколеться.

   От злидні кинулись всі до дерева, позакладали в щілину руки по самі лікті та й силкуються. Той чоловік стукнув обухом, клини повилітали, обаполки збіглись докупи і держать за руки усіх злиднів. А тут як схватиться буря та вихор, як зачне корчить дерева — таке скоїлось, що господи! Одно дерево упало на віз і розтрощило його на шматочки, друге вбило коня; насилу той чоловік вискочив з лісу.

— Ну, ще хвалить бога, що мене не вбило. Бодай вони були пропали, прокляті злидні!

Приходить той чоловік до брата та й стоїть, бідний.

— А чого ти стоїш, — питає той. — Може, вже у лісі воза поламав?

— Ох, — каже, — коли б то воза!

— А то ж що? Може, коня убив?

— Ох, коли б то тільки було на коняці окошилось!

— Так ти, може, й віз поламав й коня убив?

— Ох, так, братику… Ох, так, рідненький…

   Стоїть уже, бідний, та мовчить, а той його лає та проклинає за віз та за коня… Лаяв-лаяв, а далі і каже:

— Поведи мене в ліс, я хоч подивлюсь, як ти там так добре справився.

   Повів бідний його у ліс на те саме місце, де він злиднів покинув. Злидні як побачили багатого, та так його просять, та його молять, щоб він визволив їх із неволі.

— Визволь нас, чоловіче, визволь нас, голубчику, випусти нас, соколику.

   Як почали просити, як почали просити, та так гарненько, та жалібненько, що багатому аж жалко стало, — він забив клинки, обаполки розійшлись, злидні повиймали руки та й кажуть йому:

— Ну, чоловіче, ти звільнив нас, забери ж тепер нас усіх у свою господу!

— Що ж ви, — питає він, — за люди?

— Ми, — кажуть, — злидні.

— Е, — каже, — коли ви злидні, так цур вам і пек вам: навіщо ви мені здались?

— Ні вже, чоловіче, коли звільнив, так забирай нас усіх у свою господу.

— Не хочу!

   Як сказав він «не хочу», так усі вони і кинулись йому на шию. Роздіймав він їм руки, роздіймав, нічого не вдіє. Так і пішов із злиднями додому. Увійшов у хату — вони так і посипались на долівку, і з того часу стали жити у багатого.

   Після того бідний розжився трохи, як у нього не стало злиднів, а багатий ще бідніший став, як той був. От така то казка про злидні.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар