Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Звірі під пануванням лева

Звірі під пануванням лева

   Одного разу зібрались всі звірі разом і почали радиться між собою, кого поставити царем, щоб був порядок і щоб був у них правдивий суддя, котрого всі щоб боялись і слухались. На цей раз діла довести до кінця не довелось, бо не всі були в зборі, самих великих і сильних звірів не було на зібранні. Тут вони вирішили нагадати всім звірям, щоб зібрались всі разом від малого до великого і обсудили діло як слід.

   В назначений день зібралась повний ліс звірів. Прийшли всі: слон, лев, тигр, бегемот, носоріг, ведмідь, вовк, олень, верблюд, лисиця, заєць, дикий кабан, зебра, коза, вівця, кінь, корова, собака, кішка, тхір, ховрашок, щур, миша і інші звірки, які тільки були тоді на світі; либонь, був і осел. Коли всі були в зборі, олень виступив вперед і каже:

— Не гнівайтесь на нас, ясновельможні пани, дужі і сильні звірі, за те, що ми вас потурбували. Ми задумали вибрати кого-небудь з вас царем над всіма звірами, щоб було кому давати нам пораду, судити нас по правді і наводити порядок в лісі…

Слон обізвавсь:

— Добре ви придумали, давно пора встановити між звірами порядок і правдиві закони.

Слон трохи подумав і знову каже:

— Шановні! Кожному з вас звісно, що бог розгнівавсь на чоловіка і вигнав його з раю; тепер він не в правах командувати нами. Тепер Бог лишив його права господарювати над усіма тваринами. Тоді ми підкорялись чоловікові і робили так, як він хотів, а тепер ми залишились самі, без начальника, треба нам вибрати кого – небудь царем, щоб управляв нами, давав всім порядок, щоб не допускав крадіжку і розбій і щоб правдиво судив всіх за всякі провинності. Подумайте всі гарненько і скажіть, кого ви бажаєте поставити царем. Можу і я стати царем, бо я більший від усіх і сильніший, а не хочете, як хочете, про мене все одно, хоч і мене виберете.

Лев, не дочекавшись слова громади, виступив вперед і каже:

— Ні, громадо, слонові бути царем не підходить, він неповороткий, важкий, нездатний прудко бігати. Мені більше личить бути царем, мене всі будуть слухати і підкорятися, я прудкий, моторний, вродливий, і сила у мене, дякувати Богу, є.

Потім виступив наперед бегемот і каже:

— Ні, друзі, так не годиться, кожен з нас бажає бути царем; я теж великий і силу маю, а що я не вродливий, так це поміхою не повинно бути; з лиця води не пити, а саме головне — потрібна правда і розумний порядок.

   Вискочила з гурту лисиця, виступила наперед, скочила на пеньок і почала:

— Всякий розуміє, що всі ви три годитесь в царі і всякий з вас бажає бути царем, а щоб нікому з вас не було обіди і щоб обійтись без сварки і бійки, краще давайте зробимо потайне голосування і там всі громадою вирішимо, кому з вас бути царем. Хай ви всі будете черговими на посаду царя, ми відійдемо від вас геть подалі і там порадимось гуртом; на кого випаде більшість голосів, той і буде царем.

   Всі схвалили річ лисиці, гукнули «браво!» і вирішили зараз же зробити тайне голосування. Всі звірі відійшли подальше і почали галдіти.

Які слабші і беззахисні, ті кричали:

   «Нехай буде слон царем, він розумніший від усіх звірів на світі і він буде справедливіший від всіх».

   А звірі, які сильні і моторні, ті намагались, щоб лева вибрати царем, кричали:

    «Нехай буде лев царем, він моторніший слона і вродливіший від всіх, йому тільки й личить бути царем». А інші намагались кидати жеребки.

    Лисиці дуже не хотілось гнівати лева, бо він її прохав, щоб вона за нього старалась, а як за його не буде руку тримати, так грозив розірвати її на клоччя. Лисиця всіма силами умудрялась виставити лева царем, бо боялась за свою шкуру. Лисиця вибігла наперед, злізла на пеньок, щоб всім було видно, і почала:

— Слухайте, що я вам скажу. Багато з вас хто бажає, щоб царем був слон. Правда, слон розумний і сильний, він крові не вживає і іншим не дозволяє; тільки самі судіть, який з нього буде цар, коли він неповороткий. Всі вороги нам будуть шкодити, ганяти ще гірше чим тепер, і його не будуть бояться, бо добре знають, що він їх покарати не зможе, побіжить за ними, а вони втечуть від нього. На мою думку, краще всього поставити царем лева; він розумний, дужий і моторний, зможе винних покарати, і всі його будуть бояться. Хто нашкоде, так чортового батька утече від нього: хоч кого, так дожене.

— Воно-то так, — обізвався олень, — тільки так робити неправдиво. Краще нехай так, як покаже більшість голосів; а щоб не було ні на кого вини, давайте кинемо жереб.

— Так буде правдивіше, — гукнули останні звірі, — тільки як же ми зробимо?

— А от як, — обізвався олень. — Хто бажає, щоб був царем лев, то нехай кидає он у те дупло кожен по одному горіху, а хто бажає царем слона, той хай кидає жолуді.

— Добре ти придумав, — гукнули всі, — значить, так і зробимо.

   Назбирали цілу купу жолудів і горіхів і змішали їх докупи. Лисиця стала на задні лапи і заявила:

— Ну, друзі, тепер приступайте до діла.

   Всі по черзі почали підходити до купи жолудів і горіхів і кожен брав по одному зерну, кому що хотілося,— і кидали в дупло. Хижі звірі, які любили кров, ті брали горіхи, а які вживали овочі і траву, ті брали жолуді. Лисиця побачила, що на бік лева менше кидають, почала хвостом вертіти, підбігала до кожного і підморгувала, щоб брали горіхи, а коли підходили брати жеребки малі звірки, так лисиця кожному шептала на вухо: «Бери горіх, а то лева прогнівиш, він тебе задавить, як жабу, і я на тебе розсерджусь, не дам тобі просвітку».

   Малі звірки боялись, щоб не попасти в опалу, брались за горіхи. Сама лисиця замість одного горіха зачепила жменю і кинула в дупло так, що ніхто не міг помітить. Стали провірять жеребки, і виявилось однакове число горіхів і жолудів. Ведмідь і каже:

— Ну, що ж тепер будемо робити? Тут щось не так. Давайте знов кинемо жеребки і будемо пильно придивлятися, щоб хто не кинув більше, чим треба, і щоб ніхто не підказував, що кому брати.

Лисиця вискочила наперед і каже:

— Ні, шановні, знов кидати жеребки не подобає, а тепер давайте ми зробимо ось що: ходімо ми до намічених нами кандидатів і заявимо, що вони для нас однакові, а кому з них бути царем, ми там що-небудь пригадаємо і порадимо їм зробити, що треба буде.

   Пішли вони всією громадою до кандидатів на посад і повідомили їх, що жеребків випало на обох по однаково.

Лисиця в першу голову виступила наперед і каже:

— Ясновельможні пани! Громада намітила в царі одного кого-небудь з вас, пана лева або пана слона. Кинули ми жебраки, кому з вас бути царем, і, перелічивши ті жебраки, виявились однаково одному й другому. Тепер треба пригадати що-небудь інше. По-моєму, нехай буде так: хто кого перегоне, той і буде царем. От попробуйте зараз побігти навперегонки, хто з вас прудкіший, той, значить, цар.

Слон каже:

— Прудко бігати я не можу від природи. Мені здається, що цареві прудко бігати нема чого. Потрібен порядок, і розумна розправа, і правдивий суд, а коли треба буде за ким погнаться, так я прикажу, кому захочу.

— Ну, так тоді нехай буде так: хто з вас вище підскоче, той і буде царем.

Слон знов те ж саме сказав:

— Ні, я підстрибнуть вгору не можу, бо я нелегенький.

— Ну, так, значить, хай буде лев царем, — гукнули всі, хто бажав лева.

А слон і каже:

— Про мене все одно, тільки так буде неправдиво. Що лев може зробити, того я не можу, а що я можу, того лев не може. Коли вже так, нехай він зі мною побореться; як лев поборе мене, тоді він буде царем.

Лисиця засумувала, а далі пригадала одну хитрість і каже:

— Добре, нехай буде так, зведемо вас боротися, тільки зараз уже пізно, ми всі поморились, охляли, а хай краще ранком, так, як в сніданню пору. Тільки ви, друзі, рано ніхто не приходьте дивиться, як вони будуть бороться, а то ми їм будемо заважати, вони будуть соромитись нас. Краще ми прийдемо трохи згодом і побачимо, хто кого зборе.

   Всі згодились. Настала ніч, слонові захотілось спати. Пішов він до лісу, притуливсь до одного не зовсім товстого дуба і заснув. Слони звичайно сплять стоячи, обпершись об дерево, а якби він ліг боком, так тоді б сам піднятися не зміг. Лисичка здалека слідкувала за слоном, де він встановиться, і, коли побачила, що слон уже міцно заснув, побігла до лева і каже:

— Ясновельможний пане, ходім мерщій до слона, він уже заснув, так щоб не гаяти дарма часу, будемо за діло братись.

— А яке ж ми будемо робить діло? — спитав лев. — Задушити слона я не подужаю, він проснеться і оборониться від мене.

— Ні, я не про те, душить його не треба, а він має звичай, коли спить, опираться об дерево; так от: давай ми перегризем дерево, дерево впаде, і слон упаде, тоді ми скажемо, що ти слона поборов.

— Добре ти придумала, тільки я сам не вправлюсь до ранку перегризти дерево, зуби заболять, ти піди гукни іще кого-небудь на підмогу.

   Лисиця побігла і зібрала штук з дванадцять вовків, мишей, щурів, привела до слона, і почали вони гризти дуба. Гризли, гризли до самої зорі, а дуба ще чимало зоставалось. Дуб уже трохи похилився, а ще не подавався. Що робити? Уже світало, слон міг проснуться, а дуб ще не падав. Лисичка і на цей раз пригадала одну штучку. Позвала трьох ведмедів і каже:

— Слон, наш майбутній цар, надибав ось на цьому дубі мед. Так ось коли він лягав спати, велів мені позвати вас, щоб ви дістали йому меду. Поки він проснеться, так щоб мед був напоготові, а інакше він вас накаже.

   Ведмеді раді старатися, полізли на дуба всі три. А лисичка дивилася вгору і кричала їм в половину голосу:

— Ви лізьте он туди в той бік,— показувала їм на пташині гнізда, котрі чорнілись в той бік, куди дуб похилився. Ведмеді зібрались на саму верхушку дуба. Дуб не видержав, тріснув і упав. Слон теж упав на бік, а далі аж на спину перевернувся, задрав вгору ноги. Піднятись сам ніяк не міг. А ведмеді як гепнулись з дуба, аж кишки з них вискочили і дух вийшов.

   Минув ранок, почали сходиться до них всі звірі. Лев стояв біля лежачого слона, а лисиця трохи дальше вертіла хвостом. Коли зійшлися всі звірі, лисиця заявила:

— Дивіться, друзі, який сильний наш цар, слона зборов. Слон хотів втриматись за дуба, так він і дуба разом з ним звалив; на що вже дуб кріпкий — і то не видержав, зломився. Три ведмедя хотіли заступиться за слона, та він їх як швирнув від себе, аж кишки з них вискочили; дивіться, он вони, бідняги, валяються.

Всі звірі затремтіли від страху і в один голос закричали:

— Лев буде наш цар!

   З того часу всі звірі стали бояться лева і почитали його за царя. Коли лев заричить в лісі, так всі звірі тремтять.

   Коли лев став царем, видав маніфест, де було сказано: «Я, цар дрімучих лісів, король дубрав і гаїв, великий князь степний, повеліваю всім своїм підвласним жити правдиво, мирно, чужого не брати, слабшого, безвинного не бити, старших поважати. Хто помітить за кимось грішок, повинен доносити мені, я буду розбирати діло і винуватих буду наказувати. Хто буде жити по правді і за другими буде замічати грішки і доносити мені, тому буде нагорода…»

   Лев собі на підмогу слідити за порядком назначив міністрів. Вовка назначив луговим міністром, тигра — лісним, лисицю — польовим. Міністри, подякувавши царю за увагу, пішли кожен на свій посад. Останні звірі не раз галділи поміж себе: «Що за причина, що вовк і лисиця достукались такої честі? Неначе вони кращі звірі, а ми, бач, не попали в міністри». Олень і каже:

— Та тут, шановні, діло нечисте, правдою і чесною поведінкою ніколи не достукаєшся уваги царя. Я одразу помітив, що лев поборов слона неспроста, а тут була якась хитрість. Звичайно, лисиця на хитрощі здатна так, що вона що-небудь таке пригадала, а вовки, мабуть, помагали їм, через те саме вони попали в милість. Ну, тигр — діло друге, він дужий звір, йому личить бути великим начальником; а тут іще й те, обминуть тигра — він міг розгніватися на лева і робити йому поміху в ділах, бо у нього сила недалеко втекла від лев'ячої.

— Та я і сам так думав, — обізвався ведмідь. — Видно, що вони схитрували, загубили слона і моїх трьох братчиків занапастили тоді. Я так покладаю, що вовки гризли того дуба, об який слон обпирався сонний. А трьох ведмедів вони обдурили, заставили полізти на дуба, щоб скоріш його зломити. Від того вони і положили свої голови.

— Е! Так воно могло і бути, — гукнули інші.

   Дивляться, неподалік них біжить лисичка. Всі принишкли. «Цссс! Мовчіть, а то почує — біда буде, всіх нас загонять туди, де Макар телят не пасе». Лисиця підближалась до них; всі їй низько поклонились. Вона зупинилась і питає:

— А чого ви тут в купу збились? Чи не зговір який робите?

— Боже нас борони, це ми зійшлись побалакати про вчорашній радісний для нас день. Ми всі радієм, що Господь нам послав такого царя і мудрих, правдивих міністрів.

— А! Якщо так, то іще нічого, а все ж таки на другий раз не смійте збиратися всі докупи. Ніяких тайних зборищ не позволяється.

   Після того всі звірі старались жити кожен собі окремо. Всі звірі, які їли рослини, жили мирно, правдиво, а хижі шкодили і ображали слабших. А щоб перед царем і перед законами бути правими, старались вигороджувати себе, що вони зробили шкоду не навмисно і не з своєї волі, а по боргу служби. А як цар почне допитуватись: «За що ти розідрав зайця або ще кого-небудь?» — так винуватий відбріхувався, що він розідрав його за те, що заєць глузував з царя або підмовляв інших вбити царя. Цар міністрам вірив і давав їм за це нагороду — за їх вірну службу.

   Набридло лисиці бути польовим міністром, бо там, окрім мишей та інших звірків, нічого не доводилось їсти; а їй кортіло посмакувати курятинки або гусятинки. Пішла лисиця до царя і каже:

— Ваша величність, дозвольте мені завідувати над курниками і оберігати курей від ворогів.

— А при чім же тут кури? — каже цар. — Нам не дано право керувати над птицями, у птиць є свій цар.

— Так я переживаю не за курей, а тут я хочу наладити безпорядки наших звірків.

— А який же вони безпорядок чинять?

— Тхори і щури душать курей і малих циплят і душать їх без жалю. Мені жалівсь півень і прохав, щоб я вам доложив. А то, каже, всі з вас глузують, що не даєте порядку, дозволяєте таким плюгавим звіркам робити шкоду в іншому господарстві.

   Лев повірив лисиці і з того дня поставив наглядачом над курниками.

   Лисиця зраділа, помчалася до села. Дочекавшись пізньої пори, почала провірять курники. Таким чином вона щодня крала по дві, по три курки. Одного разу чоловік підсів лисицю і застукав її в курнику. Тільки лисиця полізла за курми, а чоловік схопив її за хвіст і давай бити палкою по ребрах. Так її віддухопелив, що вона була ледве живою. А далі прив'язав до хвоста мотузок і повісив лисицю на тин, боявсь, щоб вона до ранку не віджила і не втекла. Чоловік пішов спати, а лисиця оклигала, почала гадати, як їй викрутиться з біди. Пручалась, ніяк не могла відірватись. Кілька раз понатужиться, щоб перервати мотузок, і не могла, бо дуже міцний був. Тоді вона вирішила відгризти свого хвоста, аби тільки самій вижити. Хоч і боляче було, почала перегризати свій хвіст. Відгризла свій хвіст і втекла.

   Вибігла в поле і думає: ну, що його тепер робити? Як я покажусь до своїх підвласних? Вони мене не впізнають і не будуть мене слухатись. До підвласних ще не так страшно показатись, вони у вічі глузувати з мене не посміють, а за вічі нехай собі балакають, що хочуть, а от як я до царя покажусь, що я йому буду казати, як спитає про хвоста? Стидно бути міністром без хвоста. Ех! Краще б він мене вбив до смерті. Ну, та тепер уже того не вернеш, що минуло; хоч і сором, а треба як-небудь віку доживати. Поки хвіст загоїться, піду до зайця в хату, полежу там.

Підійшла до заячої хатки і каже:

— Пусти мене переночувати. Я тобі колись в пригоді стану.

— Ні, не пущу, — каже заєць, — у мене тісно, малі дітки…

— А я тобі кажу: відчиняй! Ти знаєш, хто я? Я міністр польовий і наглядач домашніх птахів, був на селі по держсправам.

   Заєць злякався, відчинив. Лисиця увійшла в заячу хатку і лягла на м'яке ліжко, а зайченяток вигнала геть. Заєць промовчав, бо як же можна гнівить міністра? Пішов зайчик добувати діткам їжу, а лис тим часом забажав поїсти; схопив одне зайченя і з'їв. Прийшов зайчик погодувати діток, дивиться — уже одного зайченятка немає. Заєць питає:

— Ваша великість, а де ж моє зайченя? Одного немає.

— Як ти смієш питати мене про своїх дітей? Що я тобі, нянька, чи що? Ти їх наплодиш тут цілу сотню, а я буду щохвилини перелічувати їх, чи всі, чи не всі? Коли хочеш жити на світі, так не груби мені, а то живо попадеш до царя в лапи.

   Заєць вийшов з хати, заплакав і знов подався добувати їжу своїм дітям. Вернувсь додому, дивиться — немає ще одного зайченяти. Заєць не став нічого казати, погодував останніх дітей, а сам вийшов з хати і плаче.

   Біг мимо нього другий заєць. Побачивши земляка, спинивсь і питає:

— Чого ти, братику, плачеш?

— Та як же мені не плакати? Забралась до мене в хату наш міністр, їсть моїх дітей, і не смій їй слова сказати, грозить смертю, каже: «Донесу цареві, так він тебе з'їсть».

— А ти, братику, подай жалобу цареві. Як-таки так, має ж бути на світі правда. Хоч вона і міністр, а перед законом відповість за душогубство.

— Ех, брате, брате, куди там нашому братові поткнуться? Все одно наша жалоба до царя не дійде. Там її перехватять придворні. Там всі звірята з нашим міністром запанібрата, так хіба ж вони захочуть топити свого приятеля? За його всі заступляться — і його оправдають, а за мене, нещасного сіромаху, ніхто й слова не промовить.

Побалакали зайці і розійшлись.

   Ображений зайчик прибіг до своєї хатки, заглянув всередину, а там уже немає ні одного зайченятка. Зайчик не став показуватися на очі міністра, побоявся зайти в хату, вернувсь в поле, сів і гірко заплакав. Біг вовк, побачив зайця, спинивсь і питає:

— Чого ти, зайчик, плачеш?

— Та як же мені не плакати, лисиця забралась в мою хату, поїла всіх моїх діток, а тепер залишилась черга за мною, боюся показуватися додому.

— Не журись, зайчик, я її вигоню, ходімо зараз. Пішли вони до хати. Вовк підійшов до дверей і каже:

— Хто ти такий, виходь геть з хати!

— Я міністр польовий, хто сміє мені грубить?

— А! Так це ти, лисичко? — каже вовк. — Стидно, сестро, ображати слабеньких нещасних звірків. Я теж міністр луговий, прошу тебе звільнити хатку бідного зайчика, а то піду до царя і доложу йому про твої злі вчинки. Цар тебе, я думаю, по головці не погладить.

— Не твоє діло, вовче, мішатись в мої справи; ти порядкуй в своєму міністерстві, а я буду в своєму.

Вовк, розгнівався і пішов до царя. Прийшов до лева і каже:

— Царю! Маю честь висловити вам ось що: лисиця, міністр польовий, чинить грабіж, не виконує вашого указу, в дворах курей краде; замість того, щоб оберігати їх від звірків, вона сама пожирає їх. Потім образила зайця, поїла його дітей і живе в його хаті, чуть самого зайця не з’їла. Я прохав її звільнити заячу хату, а вона каже, що не моє діло; каже: «Що я хочу, те й роблю, нікому до того діла немає…»

   Лев доручив вовкові послати оленя з указом до лисиці, щоб вона зараз же з'явилася до нього на розправу. Лисиця, получивши указ, задумалась, почала думати як обманути лева. Надумавши все, що було треба, пішла до царя. Доложили цареві, що прийшла польовий міністр. Лев велів пустити її в хороми. Тільки лисиця на двері, лев грізно її спитав:

— Ти що там твориш безпорядки? Як ти смієш так немилосердно обіжати зайця? І навіщо ти крадеш курей, а вину спираєш на малих звірків?

   Лисиця бачить, що лев з нею не жартує, припала навколішки, опустила низько голову і каже:

— Ваша величність, не веліть стратити, дозвольте слово промовити.

— Ну, кажи.

— Царю, я добре знаю, що на мене по злобі наговорив вовк, а як сказати по правді, вовк кругом сам винний. Не я, а він зайченят поїв. Я заступилась за зайця, так він і мені хвоста відгриз, і мене чуть не задушив, ледве втекла. Ось погляньте, як він мене обезчестив, відгриз хвоста по саме нікуди. А тепер, бач, свою вину звертає на мене; я і так обіжена.

Лев подумав трохи і каже:

— Ну, вірю я тобі, тільки міністром польовим ти не будеш, а будеш у мене при дворі за начальника охоронної дружини, а вовка я накажу.

   Лев послав гінця за вовком, а сам почав обдумувати справу; хто з них правий, хто винуватий, дуже важко розібратись, можна подумати, що обидва брешуть. А кого з них залишити живим, треба подумати. Лисиця хитра, вона, похоже, нашкодила, тільки наказувати її якось не з руки, бо вона мене своєю хистрістю посадила на царство. А вовк що, він хоч і помагав перегризти дуба, так то не дуже велика допомога, гризти всякий дурак зуміє. Так що краще доведеться вовка покарати. Залишити обох живими — не підходить діло…

   Привели вовка до царя. Лев не став і розмовляти з ним, схопив вовка в свої лапи і задушив його. Взнали вовки, що лев стратив міністра лугового безвинного, почали радитись, як і чим помститись лисицям і самому цареві. Почали вовки збиратись гуртом. Кілька табунів розбіглись по всіх полях, по долинах і ярах, нападали на лисичі хати, розоряли їх, душили старих і малих. А дванадцять штук вовків пішли на розвідки до царського подвір'я. Виглядали з-за кущів, де саме сидить цар і що він робить. А найбільше всього вони пильно придивлялися, де там ворочається лисиця – міністр.

   Лисиця, помітивши вовків, відразу догадалась, з якої причини вони никають біля царських палат. Видно було, що вовки недарма шлялись цілим табуном. Лисиця, недовго думавши, підійшла до лева і каже:

— Царю! Я розвідала, що вовки хочуть мене вбити і вас теж хочуть лишити життя.

— Ну, це дурне, куди їм, грішним? Я як розвернусь, так всіх вовків пороздавлюю, як жаб.

— Воно-то так, самі вовки вам нічого не заподіють, а вони умудряться попросити кого-небудь. Слон на вас незадоволений, може стати на бік вовків і, чого доброго, тигрів зіб'ють з пантелику, підмовлять на свою руку, тоді нам круто прийдеться. Так от, поки вони не підмовили слона і тигрів, дайте указ, щоб тигри всіх вовків розігнали і щоб не давали їм збиратись гуртом.

   Лев миттю написав указ і відіслав його до тигрів, щоб вони мерщій розігнали вовків. Тигри як двинули на вовків, розігнали їх далеко-далеко, і гарненько їх поколошматили, чимало роздерли на клоччя, а інших покалічили, а останні повтікали, куди хто.

    З того часу вовки покинули наміри лишити життя царя і лисиці. Всі мають злобу на лева і на лисицю, тільки придушити їх ніхто не відважується, тому що бояться…

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар