Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Брат і сестричка

БРАТ І СЕСТРИЧКА

ЛИСТИ

Сестричка Маринка

уже не мала,

як встане навшпиньки,

то й вища стола!

А братик Тарасик

у нас молодець:

він справжній дорослий

радянський боєць,

 

Тарасова картка

висить над столом.

З червоною зіркою

в нього шолом.

Військова одежа

йому до лиця.

Під тою одежею —

серце бійця.

 

Як ворог підступно

напався на нас,

наш край захищати

пішов і Тарас,

з десятого класу,

забувши книжки,

пішов у бої

та походи важкі.

 

Зростає Маринка.

Не знає вона,

що значить

по-справжньому

слово «війна».

Вона тільки знає,

що братик Тарас

далеко на фронті

воює за нас.

І пише Тарасик

Маринці листи:

«Я вчусь воювати.

Учися ж і ти,

навчись говорити,

писати як слід,

й сама напиши мені

потім привіт!»

 

Маринка усі свої сили

і хист

вкладає в свій перший

до братика лист.

Малює квіточки,

хатки — як живі,

і літери пише,

великі й криві,

та все ж таки можна

побачити враз,

що зверху написано

слово «Тарас».

Тарас прочитає

і взнає про те,

що наша Мариночка

вчиться й росте.

 

Зростає й Тарас

і мужніє в бою.

Він б'ється за волю,

за землю свою,

залиту потоками

крові та сліз, з

а місто, де він

народився і зріс…

Хай знає Маринка,

що братик її,

без страху йдучи

в найстрашніші бої,

навчивсь воювати,

ще й інших навчить —

у нього вже орден

на грудях блищить!

 

ТАРАС ПРИЇХАВ

Для всіх дівчаток і хлоп'ят

у нас в дворі новинка:

приїхав з фронту старший брат

до дівчинки Маринки!

 

Він ліг з дороги відпочить,

а хлопців ціла зграя

на вікна дивиться й мовчить,

схвильована до краю.

 

Та це ж той самий наш Тарас,

що в домі верховодив,

коли ходив в десятий клас!

Вигадливий на подив,

 

він був між хлопців ватажок,

меткий навдивовижу!

А скільки він читав книжок!

А як ходив на лижах!

 

Узимку, скинувши пальто,

в усіх розвагах перший.

В дворі ніколи і ніхто

його не перевершив!

 

І з малюками він дружив,

робив для них кинджали…

І всі, хто в цім будинку жив,

Тараса поважали.

 

Та, може, з нами він тепер

не схоче й розмовляти?

Він був на фронті! Офіцер!

І що йому малята?!

 

Маринка ходить між хлоп'ят

і поглядає згорда.

А всі до неї: — Де ж твій брат?

Який у нього орден?

 

І от — військовий чоловік

стоїть біля одвірка.

На грудях в нього віддалік

блищить Червона Зірка.

 

Стоїть він, дивиться.

І зір від спогадів ясниться.

Той самий сад…

Той самий двір, знайомий до дрібниці.

 

Ті дерева, що він колись

облазив всі до краю…

Вони напрочуд розрослись!

А паркана немає…

 

Ці вікна!.. В них, бувало,

м'яч потрапить завжди, клятий…

Неначе вчора…

Тільки бач, як виросли малята!

 

Здоров, братва!

Як живете? Які повиростали!

Чого ж ви мовчки стоїте?

Чи, може, не впізнали?!

 

І тут з усіх боків ураз

хлоп'ята позбігались.

Тарас! Тарас! Здоров, Тарас! —

Такий здійнявся галас!..

 

Як?! Всі на одного? Глядіть!

Хоч вас тут ціла зграя,

та я ж усіх закину вмить

на дах того сарая!

 

Вищать від захвату й сміху

захоплені хлоп'ята

на невисокому даху,

немов горобенята.

 

Ну що ж, побавились — і край!

Сідаймо поговорим

про річку Прут і про Дунай,

про інші ріки й гори,

 

що ми пройшли в чужій землі

у бойових походах… —

Сидять і слухають малі,

затамувавши подих,

 

як визволителів своїх

народи зустрічали,

могили тих, хто там поліг,

шанобливо вквітчали,

 

бо полягли за те вони,

щоб скрізь раділи діти,

щоб не було вже більш війни

і був би мир на світі!

 

Так непомітно лине час,

і нишком мріє кожен

таким же стати, як Тарас,

або хоч трохи схожим!

 

Сидить Маринка між хлоп'ят,

і гордо сяє личко:

— Ага, який у мене брат,

а я його сестричка!

 

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒ 

Додати коментар