Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Дві дівчинки

ДВІ ДІВЧИНКИ

Неподалечку від села

жила собі над річкою

хороша дівчинка мала

з русявою косичкою.

Жила, мов те горобеня,

весела та привітлива,

у лісі гралася щодня,

вертала звідти з квітами.

У глуш залазила густу,

грибочки там знаходила…

Лише ніколи річку ту

вона не переходила.

За річкою така ж земля,

такі ж ліси з галявами,

зелені луки і поля

із квітами і травами.

А річка — лиш вузький ручай,

убрід піти — не втопишся.

Але ж у той зарічний край

не можна йти без опасу,

бо не радянська там земля —

чужа земля за річкою…

На неї дивиться здаля

мале дівча з косичкою.

 

Надходить осінь. Де-не-де

вже листя жовте світиться.

Сьогодні дівчинка іде

до школи вперше вчитися,

найкраще плаття зодягла —

сьогодні ж перше вересня!

Та рано ще. Вона пішла

посидіти на березі.

Зів'ялий лист вода несе…

Аж глядь-поглядь — за річкою

на березі корів пасе

таке ж дівча з косичкою.

До річки ближче підійшла,

і та її помітила,

одна на одну іздаля

поглянули привітливо.

Добридень!— вимовили враз

і разом засміялися.

Я йду до школи, в перший клас! —

школярка обізвалася.

На неї заздрісно глядить

дівчатко, що за річкою.

Мені нема куди ходить,

бо, бачиш, чередничка я!

Хіба ж ти там живеш сама?

Та ні, живу я з рідними,

та тільки школи в нас нема

і дуже-дуже бідні ми! —

На неї дівчинка мала

поглянула здивовано:

адже ж і там лани, поля,

корови відгодовані…

Так чом же бідні там вони?

Чому немає школи там?

І враз згадала:

там пани живуть в палацах з золота.

Ліси, поля, всі землі скрізь —

все панське там, за річкою…

І стало боляче до сліз

за дівчинку з косичкою.

Та час до школи. — Прощавай!

Боюся в клас спізнитися! —

Якби й у нас радянський край,

могла б і я учитися!..—

Дивилося школярці вслід

оте дівча і плакало.

А з неба сонце на весь світ

світило всім однаково…

 

Ще вересень не догорів

над лісом та над долами,

ще первогодні школярі

не звиклися із школою,

ще наша дівчинка мала

всі літери не вивчила.

Щодня за чередою йшла

ота зарічна дівчинка…

Коли це якось порану,

немовби несподівано,

гудіння грізне з туману

полинуло розгнівано;

повіяв вітер до ріки,

і соколами смілими

пішли на захід літаки

виблискуючи крилами.

І танки грізні, як один,

пішли на захід лавами,

і за загонами загін

з знаменами яскравими.

І тільки ранок запалав

зорею-зоряницею —

як прикордонний стовп упав

над річкою-границею.

 

Хороша дівчинка мала

від гомону проснулася.

Ой, що це? З усього села

народ спішить по вулиці!

Схопила дівчинка умить

шкільні книжки за звичкою

і до воріт мерщій біжить,

метляючи косичкою.

 

Надворі співи, прапори,

як це буває святами.

Біжать малята, школярі

за мамами і татами.

І там, край лісу, де ріка

була межею звичною,

тепер зійшлися всі кружка —

і наші, й тогобічнії…

 

Усі, мов рідні, не чужі,—

сміються, обіймаються.

— Нема межі! Нема межі!—

аж голос уривається.

І раптом дівчинка мала

з русявою косичкою,

та сама, що колись була

з коровами за річкою,

біжить назустріч, метеля

залатаною свитою…

 

— Тепер і я, тепер і я

до школи теж ходитиму! —

Осінній день палав, як жар…

І так вже якось сталося —

школярка їй дала буквар,

й обидві засміялися… 

 

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒

Додати коментар