Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Хатинка над озером

ХАТИНКА НАД ОЗЕРОМ

Не за синіми глибокими морями,

не за дальніми високими горами,

а в країні, де ліси стоять дрімучі,

де озера розлягаються блискучі,—

там жили собі із мамою і татком

у хатинці два білявеньких хлоп'ятка.

От і каже якось мама: — Діти,

ви ж сьогодні не пустуйте, не шуміте,

хай в хатинці буде прибрано та чисто,

бо до нас сьогодні гість приїде з міста!—

І приїхав. От заходить він до хати,

посміхнувся: — Здрастуйте, хлоп'ята!—

А хлоп'ята по-російському не вміли

І по-своєму, по-фінськи, відповіли.

 

І лишився гість у хатці жити,

і до нього зразу звикли діти,

бо такий же він ласкавий та хороший

і такий-то він на інших непохожий.

Ледве-ледве заясниться сонце зранку —

гість прокинеться і зійде в двір із ґанку,

а в дворі вже дожидаються малята,

щоб із дядею у ліс піти гуляти.

 

Дядя візьме їх по-дружньому за руки,

та й підуть вони до лісу через луки.

В лісі сосни величаються столітні,

зустрічають гостя гомоном привітним,

а над озером, над синім Кафі-Ярві,

посміхаються їм квіти різнобарвні.

Цілий день хлоп'ята разом з гостем.

Він такий із ними лагідний та простий:

то навчає їх своєї мови,

то на озері із ними рибу ловить,

ходить з ними по чорниці та брусниці

або з татком він іде на косовицю.

А вночі, коли навколо сон і тиша,

він допізна все щось думає та пише.

 

Якось хлопці гралися надворі,

чують — тато гостеві говорить:

— Знаю я про тебе, чоловіче,

як ти борешся за щастя робітниче,

за нове життя, за вільну працю,

а пани усі тебе бояться,

а пани на тебе дуже люті —

їм хотілося б в тюрму тебе замкнути,

щоб твій голос перестав лунать,

на борню трудящих підіймать.

 

Тільки ж нас, робітників, багато,

ми з панами підем воювати,

і тому ти всіх панів сильніший,

бо твоє нам слово найрідніше,

бо твоє нам наймиліше ймення,

бо ім'я твоє велике — Ленін!

 

Хлопці слухали… А незабаром після того

проводжали діти гостя в путь-дорогу…

З того дня над озером знайомим

все життя — таке просте й відоме —

стало враз нове і незвичайне,

наче все навколо знало тайну.

Таємниче сосни шепотіли,

пояснити дітям не хотіли:

хто ж цей дядя,

що із дітьми любить граться,

а його усі пани бояться?

Чом це так, що він усіх сильніший?

І яке ж це слово найрідніше?

І чому великим звуть іменням

отаке коротке ім'я — Ленін?..

 

З, тих часів минуло літ чимало,

і хлоп'ята ті давно повиростали,

і привітливого гостя вже немає…

Тільки слава йде від краю і до краю:

ім'я Леніна відоме в цілім світі,

знають Леніна усі найменші діти,

слово Леніна в серцях ми несемо,

справу Леніна ми далі ведемо.

 

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒ 

Додати коментар