Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Хто сильніший

ХТО СИЛЬНІШИЙ

Одного разу Сонце й Вітер

Посперечались не на жарт:

Хто з них із двох сильніший в світі

І більш за те пошани варт?

 

Говорить Вітер: — Я суворий,

Я нажену на всіх страхи,

Я й розхвилюю синє море,

Я й на хатах зірву дахи!

 

Я взимку віхолою вію,

Усе заметами запну.

Я і тебе здолать зумію —

На тебе хмари нажену!

 

— Зате ж весною, — Сонце каже, —

Поглянь на перші квіточки:

На них мій промінь тільки ляже —

Вони й розкриють пелюстки.

 

І на деревах змерзлих, голих

Бруньки розпукуються теж…

Мені послушне все навколо,

Бо сили маю я без меж!

 

Як влітку все росте і спіє —

Це ж я життя всьому даю,

Це ж я усе навколо грію,

І все ласкаю, і люблю.

 

Коли ж пташиний спів замовкне,

Я порядкую як на те —

Звелю тихенько: «Листя, жовкни!» —

І листя стане золоте!

 

Скривився Вітер нетерпляче:

— Еге ж, це поки я притих!

А як подму, тоді побачиш,

Що залишу я з квітів тих!

 

Та ще й без жодного зусилля

Я на дерева налечу

І все те жовте листя з гілля

І позриваю, й розмечу!

 

Та що казати?! Нумо нині

Ходім провірим — хто із нас

Скоріш страху завдасть людині

І роздягти зуміє враз?!

 

Пішли. Аж глядь — по полю чітко

Веде до ставу людський слід.

І справді, здалека вже видко —

Людина вибігла на лід!

 

На голові пухнаста шапка,

На плечах теплий кожушок,

Кашне червоне в білу крапку

Та ще й ремінний поясок.

 

І ковзани в людини гострі…

Її впізнати можна враз!

Звичайно ж, ця людина — Костик.

Отой, що ходить в другий клас.

 

Ось він на старті, як годиться,

Пригнувшись на хвилину, став

Та й полетів, помчав як птиця

Через увесь широкий став!

 

А Вітер каже: — Ну й людина!

Та хто ж її не дожене?!

Зірву я миттю й кожушину,

І шапку, й в крапочку кашне!

 

Присвиснув Вітер і помчався,

На хлопця налетів як стій!

І тут, на диво всім, почався

Між хлопчаком і Вітром бій.

 

Завивши так, що стало жаско,

За шапку Вітер враз смикнув!

А Кость лише міцніш зв’язки

Під підборіддям затягнув.

 

Тоді, іще грізніш завивши,

Рвонув вітрило кожушок,

А Костик, ходу не спинивши,

Затяг тугіше поясок.

 

Вітрило за кашне узявся, —

Бо ще двобою не кінець! —

А Кость лиш дужче замотався

Й заткнув кінці за ремінець.

 

Та як почне робить фігури,

Виписувати кренделі!..

І Вітер зупинивсь похмуро

Та й ліг безсило на землі.

 

— Тепера я візьмусь за діло! —

Тут голос Сонце підвело

І заблищало, заясніло,

Розливши світло і тепло.

 

Воно торкнулось обережно

До хлопчакової щоки

Та й каже: — Скинь важку одежу,

Щоб далі бігать залюбки!

 

І Костик скинув кожушинку,

Жбурнув кашне і шапку в сніг

І, заспівавши пісню дзвінко,

Навколо ковзанки побіг.

 

Сплеснулась рибка в ополонці,

Лід заіскрився, наче скло…

І Вітер подививсь на Сонце

Та й каже: — Ти перемогло!

 

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒

Додати коментар