КІТ І ПІВНИК

Була собі хатиночка, 

навколо неї пліт. 
Жили в хатинці півничок 
і сірий кіт-воркіт.

Кіт зрання та до вечора 
у лісі полював, 
А півник в хаті порався 
та квіти поливав.

От якось вранці вирушив 
до лісу кіт—воркіт. 
Аж тут лисичка хитрая 
прибігла до воріт.

Прибігла, облизалася 
гостреньким язичком 
та й почала виспівувать 
солодким голоском:

– Ой півнику-когутику, 
який ти молодець! 
Голівка в тебе масляна, 
червоний гребінець.

Нема ні в кого пір’ячка, 
такої довжини… 
Ой вийди на подвір’ячко 
ворота відчини!

Сподобалися півнику 
привітливі слова, 
він за ворота виглянув: 
– А хто це там співа?

Схопила лиска півника 
та й кинулась в байрак! 
Кричить і б’ється півничок, 
не вирветься ніяк.

– Ой котику-воркотику 
біжи сюди, біжи! 
Звільнитися від ворога 
мені допоможи!

А кіт ще недалеко був, 
щодуху пострибав, 
нагнав хвостату злодійку 
і друга врятував.

На другий день котові знов 
іти до лісу час. 
От він іде, а півнику 
дає такий наказ:

Гляди ж, мій любий братику, 
веди себе як слід. 
Усяким хижим злодіям 
не відчиняй воріт!

Пішов до лісу кіт- воркіт, 
далеко десь бреде. 
А вже лисичка тут як тут 
і знов своє веде:

Ой півнику-когутику, 
який ти молодець! 
Яскраве в тебе пір’ячко, 
червоний гребінець.

Ой вийди із хатиночки, 
ворота відчини. 
Я дам тобі насіннячка 
ще й ягід бузини!

От півник тільки виглянув: 
Хто ягоди приніс? 
Схопила лиска півника 
та й кинулась у ліс!

Щосили б’ється півничок: 
кричить на всі лади: 
Ой котику-воркотику 
біжи скоріш сюди!

Примчав із лісу кіт-воркіт, 
хоч і далеко був, 
нагнав хвостату злодійку 
і півника здобув.

На третій день збирається 
ізнов до лісу кіт 
та й каже: Ти вже ,півнику, 
не відчиняй воріт.

А як не будеш слухатись, 
потрапиш у біду. 
Тебе вже я не визволю, 
бо я далеко йду!

Лишився в хаті півничок, 
сидить, забився в кут. 
А вже лисичка хитрая 
ізнову тут як тут.

Ой півнику-когутику, 
який ти молодець! 
Яскраве в тебе пір’ячко, 
червоний гребінець.

Ой вийди на подвір’ячко 
ворота відчини. 
Прийшли співці з музиками 
з чужої сторони.

Пісні співать збираються 
ще й танці витінать. 
Без тебе, без когутика, 
не хочуть починать!

От півник тільки виглянув: 
Які ще там пісні? – 
Схопила лиска півника 
та й зникла в гущині.

Хоч як не плакав півничок, 
а котик не почув, 
бо він у лісі темному 
далеко дуже був.

Вертається увечері 
додому кіт-воркіт – 
нема в хатинці півника, 
пропав його і слід!

– Ах ти ж хвостата злодійко, 
ти знову тут була! 
Мого дружка єдиного 
до себе потягла…

Не став він часу гаяти, 
не став він лити сліз, 
узяв мішок та шабельку 
й пішов собі у ліс.

Приходить кіт на галяву: 
і бачить: перед ним 
стоїть хатинка лисяча 
із ганком різьбленим.

А ось дочка лисиччина – 
маленьке лисеня – 
з метеликами грається 
та жабок доганя.

Підкрався кіт тихесенько, 
стрибнув, що сили мав, 
і враз дочку лисиччину 
за хвостик упіймав!

В мішку дочка лисиччина 
пищить та верещить. 
Лисичка з хатки вибігла, 
побачила й кричить:

Ой котику-воркотику! 
Та же ж моя дочка?! 
А ти навіщо, злодійко, 
взяла мого дружка?

Віддай негайно півника, 
оддам тобі дочку! – 
А півник , в хаті замкнений, 
кричить: Ку-ку-рі-ку!

Побачила тут лисонька, 
що спорити не слід, 
та й випустила півника, 
й дочку віддав їй кіт.

От кіт-воркіт із півником 
вернулися назад. 
І знову у хатиночці 
настали мир і лад.

Лисиця вже боялася 
приходити сюди. 
А півник жив із котиком 
і слухався завжди.

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒