МИ ЙДЕМО НА ЗАВОД

Послухай, як пісні гудків

щоранку скрізь лунають!

Мільйони йдуть робітників

і працю починають.

Мій брат колись мене водив

з собою до заводу.

І я побачив стільки див,

яких не бачив зроду!

В цеху вважався завжди брат

передовим по праву:

як він ставав за свій верстат,

робота йшла на славу.

Та не верстат, не автомат

йому підвладні нині,

а цех увесь, де цілий ряд

автоматичних ліній!

Ось брат до бункера кладе

шматками сплав металів.

Вмикає струм… Робота йде…

Й готові вже деталі.

Такі блискучі, аж сковзкі,

міцні поршневі кільця —

немовби вийшли з-під руки

найкращого умільця.

А де ж умільці?— їх нема,

в цеху один робочий!..

Машина робить все сама:

шліфує, ріже, точить.

Один робочий — це мій брат —

вздовж ліній ходить, стежить:

чи слід змастити автомат,

чи все йде, як належить?

Прислухається — все гаразд!..

Ще путь деталям дальня,

коли з усіх цехів ураз

звезуть їх в цех складальний.

А там я бачив, як майстри

деталі ці складають

і як готові трактори

завод вже покидають,

і йдуть туди, де ждуть лани,—

родючий грунт орати,

щоб добрим людям восени

новий врожай зібрати.

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒