Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon На Дніпрі

НА ДНІПРІ

1

Над Києвом сонце липневе блищить.

Тролейбус по вулиці весело мчить,

а в цьому тролейбусі їдемо ми –

звичайно, із мамою, а не самі.

Зі мною улюблена лялька моя

у платті новому, в такому ж, як я.

А брат мій везе корабель з мотузком

і, мабуть, вважає себе моряком!

Ми швидко мчимо, обганяєм людей,

в вікно поглядаєм на стрічних дітей:

напевно, не знає ота дітвора,

що ми поспішаєм на берег Дніпра!

Обабіч каштани високі й стрункі

розкинули широко пишні гілки.

Тролейбус ліворуч звертає за ріг:

розлогий Хрещатик попереду ліг.

У вікнах будинків поблискує скло,

торік ще будинків оцих не було…

– Ну й гарні будинки! На дах би я зліз,

З десятого поверху глянув би вниз!..

Усе тільки б лазили ці хлопчаки!

А я поливала б ці гарні квітки.

Ой квітів – в який би не глянути бік!

Вся площа засипана – просто квітник.

Хороший наш Київ, веселий такий!

І любо нам їхать в машині швидкій.

Та ось і зупинка. Виходьте, пора!

Скоріше, скоріше ходім до Дніпра!

 

2

Тут мама за руки обох нас взяла

й широкою площею нас повела.

Ми входимо в сад, під зелені гілки,

по сходах спускаємось вниз, до ріки.

Там біля причалу стоїть пароплав.

Здається, що саме він нас дожидав,

бо тільки-но мама купила квиток,

якраз залунав нетерплячий гудок.

За бортом хлюпочуться хвилі страшні,

та тільки не боязко зовсім мені,

відходжу від борту тому лише я,

щоб в воду не випала лялька моя.

А ось на Юрка подивіться в цю мить!

Він, брови насупивши, гордо стоїть.

Стоїть, уявляє, що це океан,

а сам він, звичайно, старий капітан!

 

3

Привітливе сонце нам плечі пече.

Босоніж ступать на пісок гаряче,

зате ж як приємно у воду пірнать,

купатись, плескатись і бризки здіймать!

А потім отут на м’якому піску

під кущик лозовий лягти в холодку,

лежати й дивитись, як в дальнюю путь

пливуть пароплави і баржі пливуть.

А мама нам каже: – Погляньте, яка

ця наша велика, могутня ріка!

Путі та дороги в Дніпра немалі:

початок бере він в російській землі,

тече між густих білоруських лісів,

крізь всю широчінь українських степів

і потім у Чорнеє море впада…

І крутить турбіни дніпрова вода

й несе на собі пароплави й човни,

і скрізь напуває зелені лани.

Та зовсім вже скоро настане пора,

коли ще прибуде роботи в Дніпра:

нові гідростанції люди зведуть,

блискучі дроти від Дніпра проведуть,

щоб марно він силу свою не губив,

щоб людям він діло корисне робив;

електрика скрізь побіжить по дротах

і рухати буде машини в степах,

і хліб золотий там уродять поля –

ще краще розквітне чудова земля!

Отож пам’ятайте і знайте, яка

ця наша велика, могутня ріка.

Дніпро перед нами блищить і тече…

Ану, маленята, скупаймося ще!

 

4

По хвилях поважно Юрків корабель

пливе до якихось незнаних земель.

Убрід капітан поспішає слідком

і стримує біг корабля мотузком.

Схотіла скупатись і лялька мала,

і я по мілкому її повела.

Та раптом підкралася хвиля до нас

і ляльку із рук моїх вирвала враз.

Я в воду ступнула, до неї тягнусь,

та далі вже глибоко, далі – боюсь!..

– Ой-ой, – закричала розгублено я, –

рятуйте! Загинула лялька моя!

І сталося б, мабуть, нещастя страшне,

коли не почув би Юрасик мене –

він зразу побіг, і на ляльку зирнув,

і, часу не гаючи, в воду пірнув.

Руками, ногами по хвилях він б’є,

все ближче і ближче до ляльки стає,

пливе і пливе, докладає зусиль –

і ляльку за ноги схопив серед хвиль!

А мама до нього біжить навпростець

і радо гукає: – Який молодець!

Безстрашно поплив на такій глибині,

де, бачте, вода аж по груди мені!

Не буду ніколи сміятись з Юрка

за те, що він з себе вдає моряка:

коли на Дніпрі він поводиться так,

то буде на морі він справжній моряк!

 

5

Вже знизилось сонце на небі давно,

і десь за Подолом сідає воно,

і ми у зворотну рушаємо путь.

А хвилі дніпрові течуть і течуть –

туди, де горять Дніпрогесу вогні,

туди, де будують споруди міцні,

повз села та ниви й великі міста,

де все по-новому щороку зроста…

Ми їдем на той бік. Висока гора

відбилася тінню у водах Дніпра,

а Київ наш рідний стоїть на горі

і весь золотіє в проміннях зорі.

 

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒

Додати коментар