НАЙДОРОЖЧА В СВІТІ

Мій рідний край,

моя земля велика-превелика.

Є в ній степи, ліси, поля,

моря, і гори, й ріки.

Холодні й теплі є місця,

північні і південні.

Там — сніг та крига без кінця,

а тут — гаї зелені.

Коли ще темна ніч у нас

чорніє за віконцем,

на Дальнім Сході в той же час

усе залите сонцем.

Як їхати з кінця в кінець

через усю країну,

найшвидший поїзд навпростець

за тиждень не долине.

Та бистрокрилі літаки

летять без перешкоди

в усі міста, в усі кутки,

в колгоспи й на заводи.

Летять по радіо слова —

з найдальших далей вісті.

А все, що вимовить Москва,

у кожнім чують місці.

І люди в дні великих свят

на Тихім океані

Московський дивляться парад —

на голубім екрані.

Ми всі радієм тим вістям,

що линуть звідусюди.

Ми знаєм — скрізь одним життям

живуть радянські люди.

І українець, і грузин,

узбек і росіянин,

і білорус, і вірменин,

казах і молдаванин,

таджик, литовець і туркмен,

киргиз, латиш з естонцем,

сини всіх націй і племен,

іцо є під нашим сонцем,—

усі однакові сини

єдиної Вітчизни.

Немов одна сім'я вони,

хоч мови в них і різні.

І шлють усі хвалу й привіт

улюбленій країні,

своїй, миліший за весь світ,

Радянській Батьківщині!

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒