Нам треба вчитись
НАМ ТРЕБА ВЧИТИСЬ!
У небі ясно голубім
лимоне сходить сонце
і ллє проміння на мій дім
і у моє віконце.
Я вмить беру свої книжки
й біжу мерщій до школи.
В снігу протоптані стежки
Виблискують навколо.
І скрізь ранкової пори
в Радянському Союзі
ідуть до школи школярі,
мої маленькі друзі.
Ми всі вчимося залюбки,
гартуємось, міцнієм,
читаєм з захватом книжки
і про майбутнє мрієм.
Я ще не знаю до ладу,
ким буду я в майбутнім:
в Радянську Армію піду,
щоб стать бійцем могутнім,
чи буду я робітником
на велетні заводі,
чи в океани моряком
піду на теплоході…
В країні нашій стільки справ,
і кожна з них цікава,
що я ще й досі не добрав
яка ж найкраща справа?
Літак між хмарами водить?
У шахті працювати?
Ліси ростить, сади садить,
будинки будувати?
Чи поклади нові знайти
руди, вугілля, нафти?
Чи в інші зоряні світи
злетіти космонавтом?
..
А ще привабливіш було б
стать лікарем великим
і від усіх-усіх хвороб
знайти цілющі ліки,
щоб всі, здорові та міцні
жили б хоч років з двісті!..
Про все, що мріється мені,
несила й розповісти.
Просторі стеляться путі,
навкруг широкий обрій…
Мені відкрито все в житті –
аби учився добре!
І я учитимусь як слід
і буду вірним сином
милішої за цілий світ
моєї Батьківщини!
