Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Паперовий змій

ПАПЕРОВИЙ ЗМІЙ

1

Летить угору птах не птах,

далеко — аж за дах!

Пташкам перетинає шлях,

аж мерехтить в очах.

 

Ось на околицю кудись,

за залізничний міст,

летить, немов осінній лист,

лиш в’ється довгий хвіст.

 

А я біжу через мости

услід за ним мерщій.

Лети, лети, як птах, лети,

мій паперовий змій!

 

І він летить, як справжній птах,

все вище, ще і ще!

Та я мотузочку в руках

тримаю — не втече!

 

Біжу, дивлюсь —

аж біль в очах,

не бачу рівчака,

і ось — з розгону у рівчак

лечу я сторчака!

 

У рівчаку якась вода…

Вилажу — сам не свій.

Що всі сміються — не біда!

Шкода — загинув змій.

 

Якби він трохи більший був

та з мотузком міцним,

мене б він вгору потягнув,

і я б летів за ним.

 

У небо, в сонячну блакить,

де вітер і хмарки,

де тільки пташка пролетить

і линуть літаки…

 

2

І от дістав паперу я

і все у двір приніс:

нитки, і клей, і дерево,

і дранок цілий віз.

 

Є молоток, і ножиці,

і ножик, і цвяхи.

Заздалегідь тривожаться

на дереві птахи.

 

Еге ж, пташки, цвірінькайте,

та знайте новину:

над садом, над будинками

я вас наздожену!..

 

Чи довго там, чи хутко,

скінчив роботу я.

Вже небо тоне в сутінках

і місяць вже сія.

 

Мій змій — це просто диво!

Такий, як я, на зріст,

стрункий, міцний, красивий,

ще й довгий, довгий хвіст.

 

Куди ж його сховати?

Ото ще клопіт мій!

Не влазить в нашу хату

мій велетенський змій.

 

Залишив серед двору.

А щоб ніхто не взяв,

мого собаку поруч

я міцно прив’язав.

 

3

Лежу в своєму ліжку,

і ніч уже давно.

А я не сплю і нишком

дивлюся у вікно.

 

По небу хмари носяться,

неначе сиві змії…

Вже сон до мене моститься,

мені стуляє вії.

 

…Так сонячно і зелено,

так весело мені:

з могутнім змієм-велетнем

лечу в височині.

 

Внизу десь люди й коні,

хатки, річки, поля.

Неначе на долоні,

лежить уся земля.

 

Дивлюсь — аж ось жирафи,

і тигри, й крокодил…

Це підо мною Африка,

велика річка Ніл.

 

А що це там виблискує,

неначе синій лан?

Це вже від мене близько

Великий океан.

 

А ось блискучі глетчери

та льодові поля…

Летіти так до вечора —

куди потраплю я?..

 

Земля така малесенька

вже зникла десь внизу.

Навколо зорі весело

танцюють поблизу.

 

Розкинувсь над планетами

Чумацький Шлях, як міст.

Стрічаюсь я з кометою,

що має довгий хвіст.

 

Сьома зірками водночас

горить Великий Віз,

і метеори раз у раз

зриваються униз.

 

А змій все вище й вище…

Вже стало гаряче —

це, видно, сонце ближчає,

пече… пече… пече…

 

Ллє промені гарячі

на голову мою…

А я кричу і плачу:

горю… горю… горю!..

 

4

Прокинувсь! Значить, сон це?

Надворі день давно.

Привітне літнє сонце

залазить у вікно.

 

Помірний вітер віє —

чудовий льотний час!

Беру я свого змія,

хлоп’ят скликаю враз.

 

До річки йду з малечею,

де кручі і пісок.

Прив’язую за плечі я

міцніше мотузок.

 

Розбігся проти вітру

й з розгону з кручі — плиг!..

І ось я вже в повітрі,

земля тіка з-під ніг!..

 

Мій змій напнувся вітром,

рвонувсь — немає сил!..

Ой, витримай! Ой, витримай!

Угору піднеси!..

 

Та падає він кволо,

ще й рветься мотузок.

І я лечу… додолу!

Та просто у пісок!

 

Завмерши з переляку,

лежу — живий чи ні?

Біжить мій друг — собака

допомагать мені.

 

5

Ну, що ж, ізнов невдача,

і знов загинув змій!

Та я ж таки не плачу

і не гублю надій!

 

Вгорі, де хмарні пелени,

де сонце і пташки,

гудуть, гудуть пропелери,

кружляють літаки.

 

А я вже скоро виросту

і вивчуся як слід,

тоді й насправді вирушу

в безбоязний політ,

 

туди, де сонячна блакить,

де вітер-буревій,

куди ніяк не долетить

мій паперовий змій!

 

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒

Додати коментар