Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Про ліниву дівчинку

ПРО ЛІНИВУ ДІВЧИНКУ

1

   Була собі одна маленька дівчинка. І була вона така ледача, якої ще світ не бачив. Ніколи нічого не робила, тільки спала, пила та їла.

   От тільки-но сонечко гляне, всі діти швиденько встануть, одягнуться, вмиються, приберуть постелі, і всі завжди бадьорі й веселі. Вже давно всі пішли з кімнати, а дівчинка все не хоче вставати, лежить собі в ліжку, потягається та на стелі мух роздивляється.

   Всі діти охайні та чепурні, а в нашої дівчинки руки брудні, платтячко в неї засмальцьоване, черевички не зашнуровані, крізь діри коліна видко, просто дивитися гидко.

От діти й співають їй пісеньку:

 

— Ой ти ж, дівчинко негарна,

неохайна, нечупарна,

подивись на себе.

Вимий ручки, вимий личко,

позав’язуй черевички,

одягнись як треба.

Бо як будеш бити байди,

серед нас собі не знайдеш

приятелів-друзів,

ні з ким буде тобі гратись,

будуть всі тебе цуратись

по усій окрузі.

 

А дівчинка їм відповідає:

 

От іще мені турбота —

лагодить одежу!

Працювати неохота,

краще я полежу.

Що з того, що ви мене

будете цуратись?

Це для мене не страшне —

я не хочу гратись!

 

Та діти були дуже добрі, і все ж не цуралися лінивої дівчинки.

 

2

   Якось діти всі зійшлись та й пішли в зелений ліс. Узяли з собою кошики й козубки, щоб збирати полуниці та грибки. І наша дівчинка, хоч і нехотя, а все-таки за всіма попленталась.

Вона дуже любила полуниці.

Ідуть діти й співають:

 

— Зустрічайте нас, дубки,

відхиляйте віти!

Ось до лісу по грибки

йдуть веселі діти.

Вчора випав теплий дощ,

виросли опеньки.

Ми з грибами зварим борщ,

ще й який смачненький!

Зустрічайте нас, дубки,

простелись, травице!

Ось до лісу малюки

йдуть по полуниці.

Червонило ягідки

сонечко недаром:

ми варення залюбки

з полуниць наварим.

 

А дівчинка бубонить під ніс:

 

— Та хіба за тим я йду в ліс, щоб гриби на борщ збирати, тільки спину собі натомляти? Не хочу я зовсім борщу, наїмся полуниць досхочу.

   Як прийшли діти до лісу, зразу хто куди розбрелися. І грибів тут, і ягід багато — збирати б їх та збирати! Тож не лінуються малюки — у всіх повні козубки.

   А лінива дівчинка, як прийшла до лісу та вибрала ягідне місце, сіла собі посеред травиці і давай їсти полуниці. Вже й не рано, вже й сонце пече, а їй усе хочеться ще та ще. Добре їй, що й ходити не треба — сиди та бери навколо себе.      Додому збираються діти, а їй сподобалось так сидіти, от вона й каже їм:

 

— Ви йдіть, а я ще поїм.

Пішли діти додому, а дівчинка зосталася в лісі сама.

   Почало сонце долі схилятись, стала ніч на ліс насуватись, стало темним зелене листя… Вже не хочеться й ягід їсти.

Зажурилась дівчинка й каже:

 

— В лісі темно, неприємно,

і дітей нема ніде.

Хто ж тепер до мене прийде

і додому доведе?

 

А потім вона подумала трохи й заспівала:

 

— От іще мені турбота!

Не піду додому я,

з ранку там у всіх робота

аж до вечора щодня:

одягатись, умиватись,

рано-вранці уставать,

прибирати всі кімнати,

ще й панчішки зашивать.

Хай це роблять інші діти!

Я не хочу вдома жить,

краще буду в лісі жити

і нічого не робить.

Буду їсти полуниці

та співать собі пісень,

буду спати на травиці,

якщо схочу, цілий день.

 

   І вона пішла собі, співаючи, по лісі. І так далеко зайшла, що коли на другий день діти стурбувались і кинулись її шукати, вони ніде не знайшли лінивої дівчинки.

 

3

   Почала дівчинка в лісі жити, за домом не стала тужити. Цілий день лежала вона на травиці, їла смачні полуниці, гризла лісові горіхи і пісень співала для втіхи. І нічого їй робити не довелося: не розчісувала собі волосся, ні рук, ні лиця не вмивала, панчішки зовсім порвала і ходила, мов яке страховище, лісовим пташкам на посміховище.

   А потім літо скінчилось і настала осінь. Стало холодно й моторошно самій у лісі, і пішла дівчинка шукати собі товаришів.

   Прийшла вона до великого дупластого дуба. На цьому дубі жила родина веселих працьовитих білочок. Білочки гостинно зустріли дівчинку, і почала вона жити коло них.

    Цілими днями сиділа вона під великим дубом і дивилася, як заклопотані білочки збирають горіхи й гриби, готують запаси на зиму. А білочки співали:

 

— Скінчилося літо,

надходить зима.

У лісі роботи багато.

Нічого милішого в світі нема,

як дружно усім працювати.

Спадають додолу

пожовклі листи,

дерева зажурені й тихі…

Нам треба на зиму

грибів запасти

та стиглих ядерних горіхів.

Завзято і дружно

працюємо ми,

аж поки милує нас осінь,

щоб потім голодної

злої зими

боятися не довелося.

 

   А дівчинка все не працювала, про зиму зовсім не дбала. Назбирає горіхів жменьку та й ласує собі любенько.

   Скоро й листя з дерев пооблітало, і горіхів зосталося зовсім мало, стала дівчинка голодна сидіти та в білочок їсти просити.

А білочки їй кажуть:

 

— Якщо будем тебе годувати, ми не зможемо самі прозимувати. Краще б ти сама завчасу назбирала собі запасу.

   Але горіхи лишилися тільки на найвищих гілочках, і дівчинка не схотіла по ці горіхи лізти. Білочки самі все обірвали.

   Прийшов листопад місяць. Лихі часи почалися. Дупло непривітне, холодне. Сидить у ньому дівчинка голодна, сидить і зубами цокоче, а нічого робити не хоче.

   А в білчиному дуплі на вершечку настелено тепле гніздечко, мохом дірки законопачено, на зиму все передбачено. А що харчів до комори нанесено — вистачить до самої весни!

 

4

   Одного погожого ранку, після смачного сніданку, пішли погуляти всі білочки, пострибали з гілки на гілочку.

   Голодна дівчинка теж вилізла з свого дупла, та не схотіла з білками гуляти. Сіла вона під дубом на зів’яле листя та й заплакала з горя й досади.

А неподалечку від білчиного дуба жила миша гострозуба.

Була вона хитра, відлюдна та зла і з білками не в злагоді жила.

   Почула миша, що дівчинка плаче, підійшла до неї нишком та й говорить солодким голосом:

 

— Годі плакать-голосити,

мало користі з плачу.

Якщо хочеш — будеш сита,

я сама тебе навчу.

 

— Хочу, хочу! — закричала дівчинка.— Навчи мене, люба мишко, де дістати хоч півгорішка?

— Навіщо півгорішка? — посміхнулася мишка.— Ти можеш легко дістати горіхів хоч цілу торбу. От слухай:

 

Вдома білочок нема,

ти зосталася сама.

Лізь по дубу вгору-вгору

аж у білчину комору,

там горіхи і гриби

забери усі собі.

 

   Та не забудь зі мною поділитися в подяку за добру пораду. «Ой, як же так? Хіба гоже красти? Може, краще з голоду пропасти?» — подумала дівчинка. Але це вона тільки подумала, а сама полізла до білчиного дупла. В дуплі нікого не було, тільки одне маленьке кволе білченя, та й те спало міцним сном у кубелечку з листя.

   Заглянула дівчинка в комору, а там горіхів цілі гори, і смачні сушені полуниці, і хороші грибки, і кислиці… Хутко скинула дівчинка фартушок, зробила з нього мішок та й забрала всі ягоди, гриби й горішки, не залишила білкам анітрішки!

   Швидко злізла дівчинка додолу, поділилася з хитрою мишею, наїлася всмак і заховала харчі у своєму дуплі. Потім сіла знову під дубом, сидить і чекає, що ж буде далі?

 

5

   Захиталися на деревах гілочки, повертаються додому білочки. Стриб, стриб до дупла та в комору — пообідати б саме впору. Коли зирк — в коморі ані кришки: ні ягід, ні грибів, ні горішків.

   Почалася тут метушня. Розбудили мале білченя, питаються білочки в нього — чи не бачило воно злодія лихого?

— Ні,— відповіло білченя,— нікого не бачило.

— І я теж нікого не бачила! — сказала дівчинка.

   Тільки вона це зовсім тихенько сказала, бо їй соромно було брехати. А правду сказати вона не наважилась, та й не хотілося віддавати смачні речі, що їх вона так легко, не працюючи, дістала. Отже й сиділа вона мовчки біля свого дупла і ніяково дивилась, як білки по дубу скачуть та з горя мало не плачуть.

   Проте білки не такий народ, щоб марно бідкатися. Плачем лихові не зарадиш!

— Далеко-далеко в лісі,— сказала одна стара та мудра білка,— є таке місце, де ще багато залишилося горіхів і дикі груші є серед жовтого листя під деревом. Підемо зараз туди всією родиною та й назбираємо знову великий запас на зиму.

   Білки, не гаючи часу, зібралися в далеку путь, а дівчинку попросили, щоб вона доглядала мале білченя, бо вони не скоро повернуться.

— Догляну, догляну, не турбуйтеся! — охоче відповіла дівчинка.

   Вона дуже зраділа, що білки таки назбирають собі харчів на зиму і не загинуть від голоду через неї.

 

6

   Зосталася дівчинка знову сама біля дуба, сидить і пильнує, щоб мале білченя собі шкоди не наробило. А мале білченя біля неї грається, по жовтому листю перекидається, крутиться по траві колесом, ще й пищить тонесеньким голосом.

   Дивилася-дивилася дівчинка на нього, та навколо немає нічого страшного, от і набридло їй за малятком стежити, і схотілося їй полежати. А як простягнулася на сухій травиці, зразу ж і заплющила очиці, і міцно-міцно заснула, і нічого більше не чула.

   І ніхто не знав, ніхто не бачив, що за кущем притаїлася стара лиходійка-лисиця. Вона стояла так тихо-тихо і ласо дивилася на білченя. А сама собі під ніс такої пісеньки наспівувала:

 

— Ой, погано звірям хижим

жити в світі повелось:

скрізь, де можна вкрасти їжу,

завжди є на варті хтось.

У пташарні кури гарні,

стереже їх пес Пірат.

Якби він та був нероба —

я поїла б всіх курчат.

Вовк, мій родич, теж не може

влізти нишком у хлівець.

Якби спала там сторожа,

він поїв би всіх овець.

Якби всі були ледащі,

як ця дівчинка мала,

нам жилося б в світі краще,

завжди сита б я була.

 

   А поки вона це наспівувала, білченя відійшло трохи далі від заснулої дівчинки. А лисиця цього тільки й чекала — стриб до нього, схопила і щодуху в кущі.

   Білченя як закричить, дівчинка прокинулася й бачить — тільки лисячий хвіст майнув у кущах…

А лисиця мчала усе далі через кущі та хащі, і мале білченя злякано кричало.    А дівчинка бігла щосили за нею, хапала в руки сухі гіллячки і ялинові шишки — все, що в руки потрапить,— і кидала в лисицю.

   І так вони вже далеко-далеко забігли, і скоро б уже лисиця добігла до своєї нори, коли це враз одна велика гостра шишка вдарила її просто в ніс. Це дівчинка так влучно ту шишку кинула.

   Завищала лисиця від болю, аж поточилася, і випустила із зубів білченя. Білченя — прожогом назад. А дівчинка як кинеться до нього, схопила його на руки і до себе притиснула. Лисиця повернулася, зубами клацає, відняти свою здобич хоче… Та дівчинка як оперіщить її гіллякою по голові — так і дременула геть зла розбійниця і сховалась у свою нору.

 

7

   Пішла дівчинка з білченям додому. А навколо ліс незнайомий, і до білчиного дуба далеко, і нести білченятко нелегко.

   Раніше дівчинка ніколи б не погодилася йти з такою ношею, а тепер вона зовсім не чує, що руки затерпли, що ногам важко переступати в купах посохлого листя, що зустрічні кущі-чагарі дряпають її своїми гострими колючками, дорогу перетинають.

   Іде дівчинка і думку думає: як це так воно сталося, що була вона колись дівчинка непогана, тільки робити нічого не хотіла, а тепер стільки лиха наробила: і злодійки-миші послухалася, харчі в білочок позабирала, і білочкам збрехала, правди не сказала, і мале білченя не догледіла — через неї воно мало не загинуло.

   Якби не лінувалася вона горіхи збирати, не довелося б їй красти та брехати. Якби не лінувалася вона малятко доглядати, не схопила б його розбійниця зубата. Якби не лінувалася вона працювати, як усі інші діти, не довелося б їй у лісі в голоді та холоді сидіти, і жила б вона вдома, а не в дуплі, і були б у неї подруги та приятелі…

   І коли дівчинка все це передумала, почала вона, йдучи, білченя колисати і тихенько пісеньку співати:

 

— Засни, моє малятко,

нічого не страшись…

А я вже лінуватися

не буду, як колись.

Не підпущу до тебе я

зажерливу лису,

я любе білченяточко

додому донесу.

Усі горішки й ягоди

я білочкам віддам, —

хто добре працюватиме,

той все заробить сам.

А хто бажає ледарем

на білім світі жить,

той тільки з лиходіями

примушений дружить.

Хороші друзі, подруги

у мене вдома є…

Засни, моє малятко,

звіряточко моє.

 

   Так співаючи, дівчинка й незчулася, як дійшла до великого дуба. А білки тим часом повернулися і дуже схвилювалися, не побачивши ні дівчинки, ні білченяти.

Коли це і вона йде і білченя на руках несе! А білченя як закричить:

 

— Мамо, мамо! А мене лисиця вхопила, а дівчинка мене врятувала.

   Тут усі дівчинку почали хвалити, цілувати, почали їй груші й горішки давати та казати, яка вона хороша та мила, що маленьке білченя оборонила.

А дівчинка їм на це каже:

 

— Ви мене не хваліть і не цілуйте, бо я зовсім не хороша. Я й білченя не доглянула з лінощів, і ваші горішки вкрала через те, що сама збирати лінувалася… Заберіть тепер усе назад і на мене не гнівайтесь, бо я вже не буду ледаркою і піду до себе додому.

   Здивувалися білки, зраділи, що отак скінчилося діло, і стало їм дуже шкода, що від них дівчинка відходить. Та нічого не поробиш — треба ж їй нарешті додому повертатися.

   Пішли білки всією родиною, повели дівчинку лісом та долиною, показали їй стежку знайому, і побігла вона додому.

А діти побачили дівчинку, побігли їй назустріч і загукали:

 

— Ой, де ж ти так довго пропадала? Ой, яка ж ти розпатлана

й страшна, вся одежа подерта й брудна!

А дівчинка засміялася й каже:

 

— Ну, тепер уже цьому кінець. Дайте мені швидше гребінець, розчешу я собі волосся, щоб лякатися вам не довелося. Несіть мені води та мила, зараз стану я чиста й біла, а потім дайте голку та нитки, позашиваю я всі дірки.

   Діти дуже здивувалися й зраділи, що дівчинка тепер зовсім інша стала. Принесли вони їй усе, що треба, і всі разом стали їй допомагати. І стала дівчинка чистенька й чепурна, так що на неї стало любо дивитися.

   І почала дівчинка знову вдома жити, і працювати, і вчитися, і гратися з іншими дітьми, і всі її дуже полюбили.

 

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒

2 Responses to “Про ліниву дівчинку”

  • Поліна:

    Мені дуже сподобалося я прочитала з 1 розділу до 7 розділу, мені сподобалися герої цього твору- діти, білченя, дівченка, лисиця мені сподобалися пісенькі

Додати коментар