Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Тут буде дім

ТУТ БУДЕ ДІМ

Навпроти нашого вікна

за дощану горожу

машина в’їхала чудна,

на звіра трохи схожа.

Вона схиляє й підійма

залізну довгу шию,

туди й сюди повзе сама

й зубами землю риє.

Ось набере землі і вбік

крутнеться легко й споро

і висипає в грузовик

одразу цілу гору!

З мого вікна, згори, мені

все дуже добре видко.

Зі мною разом на вікні

Оксаночка – сусідка.

Машина ходить як жива,

навіщось риє яму…

– Що за машина? Ну й дива!

Давай спитаєм маму!..

Аж тут заходить інженер –

він добрий наш знайомий.

Про все, що бачили тепер,

спитаємо його ми!

Він каже: – Бачте, малюки,

як добре працювати,

коли машини є такі,

як цей он екскаватор.

Якби зібрати сто хлоп’ят

і дати всім лопати –

сто днів копали би підряд,

щоб стільки накопати!

Цю яму треба називать

вірніше котлованом:

ми в цьому місці будувати

новий будинок станем.

Як є охота до ладу

на все це подивиться,

ходімо – я вас поведу

туди, на будівництво.

Як праця там іде у нас,

докладно розпитаєм,

оглянем все, а водночас

із святом привітаєм!

Я здивувався дуже сам,

здивована й Оксанка:

сьогодні свято наших мам,

ми їх вітали зранку.

Казали всім жінкам: «Привіт!» –

бо їхнє свято нині.

Але кого ж вітати слід

на тій чудній машині?

Ходімо швидше!.. От ми враз

спустилися по сходах,

і від цікавості у нас

аж захопило подих.

Через дорогу!.. За паркан!..

До ями йдем, до краю…

Ні, це не яма – котлован, –

я добре пам’ятаю.

А в котловані цім внизу

ми бачимо машину,

вона – та сама, хоч зблизу

не схожа на тварину.

Як підійшли ми – в той же час

машина зупинилась,

і десь на боці в неї враз

дверцята відчинились.

І раптом жінка вийшла з них,

струнка, в комбінезоні,

у рукавицях шкіряних

і в хусточці червоній.

А інженер сказав тоді:

– Дозвольте цим малятам

вам щастя побажать в труді

і привітати з святом!

Тут жінка посміхнулась нам.

– Спасибі, – каже, – дітям!

Я теж вітаю ваших мам,

привіт перекажіть їм!

Вона нам руку подала

і знов зайшла в кабіну,

і знов машина почала

зубами рити глину.

А тут і грузовик гуде,

і під’їздить до неї,

і за хвилину геть іде,

наповнений землею.

Ой, як хотілося б нам стать

на місці тої тьоті

і котлован такий копать,

де дім збудують потім!

А житимуть у домі цім

хлоп’ята і дівчатка,

і ми про дім розкажем їм

все – з самого початку!

 

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒

Додати коментар