У дрімучих лісах
У ДРІМУЧИХ ЛІСАХ
В країні нашій є місця,
лісами густо вкриті.
А є місця, де й деревця
навколо не зустріти.
Ось подивись: цей край — Сибір.
Одягнений у хвою,
шумить дрімучий темний бір,
що зветься тут тайгою.
Колись було: самі вовки
та білки прудконогі
крізь хащі дикі напрямки
блукали без дороги.
А люди тут жили завжди
у скруті безнастанній
і йшли сюди лише з біди,
в неволю, на заслання…
Але великий, вільний шлях
проліг в найдальші далі.
І от знайшлися в цих місцях
багатства небувалі:
і хутра, й будівельний ліс,
і золото блискуче,
вугілля й нафта теж знайшлись
у цій тайзі дрімучій.
Зросли заводи та міста
і відступили хащі…
Не той Сибір, тайга не та, —
і людям жити краще!
* * *
Із лісу слушної пори,
як тільки води скреснуть,
пливуть соснові стовбури
по ріках кожну весну.
І ось, відбувши довгий шлях
в бурхливих водах повних,
лежить і сохне в штабелях
деревина коштовна.
Вона з лісів, з бурхливих вод
в дорогу піде знову.
Стоїть на березі завод,
до праці все готове.
Шумить навколо темний бір,
немовби вимовляє:
— Поглянь лише, який папір
завод цей виробляє!
Так, дерева з-під гострих пил
лягли в лісах немарно:
з них роблять зошити для шкіл,
книжки, що є в книгарні,
газети, карти, малюнки,
мій змій, що ген літає,
і ці книжкові сторінки,
що зараз я гортаю.
