У ПІЩАНИХ СТЕПАХ

У цих місцях лісів нема:

пісок та небо синє, —

така безлюдна та німа

була колись пустиня.

Кущі колючі та земля,

порепана від спеки.

І тільки линув віддаля

орлів пустельних клекіт.

Багато праці довелось

радянським людям вкласти,

щоб тут зорею зайнялось

нове життя та щастя.

Де міг колись лише верблюд

серед пісків пробиться,

поглянь: тепер проходить тут

велика залізниця.

В місцях, де не було води,

у наші дні, сьогодні

з'явились селища й сади,

канали многоводні,

росте бавовник, виноград,

смачні солодкі дині…

Міста цвітуть, неначе сад,

там, де були пустині.

Все це зробили на землі

невтомні людські руки,

щоб завжди в радості жили

і наші діти, й внуки.

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒