Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Весняна казочка

ВЕСНЯНА КАЗОЧКА

 

П’ЄСА

 

КАРТИНА ПЕРША

 

   Казка про весну. Сцена являє собою невеличку галявинку в садку. З одного боку — кілька дерев, це вишні й яблуні, що тільки починають зацвітати. З другого боку — низенька огорожа, що відділяє садок від лісу. За огорожею видно великого дуба, сосни, берези, інші лісові дерева. Навколо галявинки — кущики порічок, аґрусу, бузку, вкриті свіжою молодою зеленню.

Збоку, трохи попереду — старий широкий пень, оброслий мохом і травою. Розсуваються гілочки кущиків, і з-під них по черзі обережно визирають В е с н я н і  К в і т и — проліски, жовті кульбабки, сон-цвіт тощо. Визирають і знову ховаються. Все сміливіше перемовляються між собою.

 

В е с н я н і  К в і т и

Весна?

Весна?!

Невже весна це?

Невже весна?!

Авжеж — весна!!!

Дивіться — й справді: нам не сняться

і сонце, й неба синь ясна!..

 

Весняні Квіти вибігають зі своїх схованок, з-під кущиків та дерев, починають веселим колом кружляти посеред галявинки і співати дзвінку пісню.

 

В задушнім, темнім підземеллі

ми довго спали в дні зими.

Але тепер, такі веселі,

на вільну волю вийшли ми!

На вільну волю вийшли сміло,

щоб нашу пісню завести!

У нас тепер одне лиш діло:

як слід розквітнути й рости!

 

Коло розривається. Квіти розбігаються по галявині й присідають пообіч. З’являються дуже заклопотані М у р а ш к и.

 

М у р а ш к и

І ми також були б веселі

у цей весняний теплий день!

Та в нас зруйнована оселя,

і зараз нам не до пісень:

бо нам, мурашкам-горопашкам,

скоріше треба працювать,

щоб наш зруйнований мурашник

відбудувать, ремонтувать!

 

Мурашки поспіхом біжать геть. З’являються  П т а ш к и.

 

П т а ш к и

А нам, пташкам, весела пісня

снаги та сили додає!

Адже ж і в нас весною, звісно,

також турбот багато є.

Ось ми наліпимо гніздечка

під стріхами, навколо хат,

і покладемо в них яєчка,

і виведемо пташенят!

 

Помахуючи крилами, Пташки біжать геть. З-за огорожі, з боку лісу з’являється  П а в у к. Він товстий, похмурий, непривітний. Тягне за собою довге мотуззя — павутиння, звиває й розправляє його.

 

П а в у к

Мені ж співать нема потреби,

охоти теж на це нема…

Мені одно — трудитись треба

і час не гаяти дарма!

Ось павутиння треба звити

поміж гілок і стовбурів,

щоб тих шкідливих мух ловити

та ще й кусючих комарів!

 

Павук зникає за огорожею. З’являються заклопотані  Б д ж і л к и  з відеречками в руках.

 

Б д ж і л к и

Ми чули, квіти вже розквітли?

Летімо ж, друзі, всі вперед!

Залишмо швидше наші житла

і поспішаймо брати мед!

Усе блищить, мов з позолоти,

і неба синь така ясна!..

Тож швидше, швидше до роботи!

Бо вже весна, весна, весна!..

 

Бджілки відлітають геть. За мить після того у великому пні відчиняються вузенькі дверцята і звідти вилазить  М е т е л и к. Він потягається, мружиться, протирає очі, оглядається навколо.

 

М е т е л и к

 

Що це я чув — хтось співав «весна, весна!..» Мене збудили ці співи. А що — може, й справді весна?! О, дивіться! Пташки, бджоли літають, дзижчать-цвірінчать… А ось і квіти, квіти зацвіли всюди! Це таки справді — весна!

 

(Розправляє зім’яту одежу, розпростує яскраві крильця й починає співати й танцювати.)

 

Ой, як же гарно! Скільки світла!

Як хороше на світі жить,

коли навколо все розквітло,

все хоче з сонечком дружить!

І вже не треба повертати

у той старий трухлявий пень,

а можна весело літати

і танцювати цілий день!

 

Лунає музика. Метелик танцює. Квіти підводяться, захоплено дивлячись на танцюриста. Повертаються  М у р а ш к и  з вантажем на плечах, вони несуть сухе паліччя, тягнуть шматки деревної кори тощо.

Почувши музику й побачивши танок, зупиняються, спускають на землю свій тягар. Повертаються  Б д ж і л к и  з повними відерцями меду, зупиняються, поставивши відерця на землю. П т а ш к и  сідають на огорожу. Всі з захватом стежать за дубовим танком, чути захоплені вигуки, плескання в долоні.

 

К в і т и

Яка краса!

Яка майстерність!

До танцю в нього справжній хист!

Диви, які стрибки химерні!

Це — незрівнянний танцюрист!..

 

Квіти колом оточують Метелика і починають танцювати з ним разом. Серед гілок вишника з’являється  В и ш н е в а  К в і т о ч к а  і здалека замиловано дивиться на танок. Одночасно за огорожею з’являється  П а в у к, сердито хмурячись. Ніхто його не помічає. Танок триває, Квіти співають:

 

Ходім, Метелику, на луки,

там веселіше й просторіш!

Ану, берімося за руки

і біжимо туди скоріш!

 

Танцюючи, Квіти з Метеликом вибігають геть. Мурашки й Бджілки дивляться їм услід, потім знову беруться за свої паліччя та відерця, щоб іти далі в своїх справах. Пташки зникають. Раптом Павук виступає наперед і перепиняє Мурашок та Бджілок.

 

П а в у к (обурено)

Якийся вифранчений жевжик

розтанцювався серед трав!

Це припинити слід!.. Та де вже! —

Він вас усіх зачарував!

Ви ж не ледачі, працьовиті,

ви всі не любите нероб.

Негайно йдіть його ловити,

щоб гультяїв тут не було б!

 

Мурашки збентежено зупиняються. Одна з-серед них виступає наперед і рішуче відповідає Павукові.

 

М у р а ш к а

Хоч ти, Павуче, мабуть, правий,

та нам не впоратися з цим,

бо є в нас більш важливі справи:

ми ремонтуємо наш дім,

ще й доїм тлю — свою худобу

і виганяєм на попас…

Провчити б слід того неробу,

але часу немає в нас!

 

Мурашки беруть всій тягар на плечі й поспіхом ідуть геть. З-серед Бджілок теж виступа наперед одна, щоб відповісти Павукові.

 

Б д ж і л к а

І ми також часу не маєм,

нам зайві справи не з руки, —

пилок і мед весь час збираєм

і з воску ліпим щільники…

А що Метелик ледацюга —

до того діла нам нема!

Хоч до знемоги хай танцює

або хоч голову злама!..

 

Бджілки хапають свої повні відерця й вибігають геть. Павук сердито дивиться їм услід і зневажливо потискує плечима.

 

П а в у к

Що ж, як нікого не тривожить,

що тут завівсь такий гультяй,

я сам його зловити можу.

Провчу негідника — та й край!

Як упіймаю в павутину,

і руки, й ноги як скручу,

ще й кину в темну комірчину —

нехай танцює досхочу!

 

Загрозливо помахуючи своїм мотуззям-павутинням, Павук зникає десь за огорожею, за дубом. З-серед вишника виходить В и ш н е в а  К в і т о ч к а, дуже стурбована й злякана.

 

В и ш н е в а  К в і т о ч к а

 

Ой, що це я бачила? Що це я чула?! Який же страшний та злий цей Павучисько! І що кому зробив поганого отой гарний веселий Метелик?.. Він же так добре танцював, так дзвінко співав хорошу весняну пісеньку! (Співає.)

 

Ой скільки сонця, скільки світла!

Як хороше на світі жить,

коли навколо все розквітло,

все хоче з сонечком дружить!..

(Обурено)

 

А погане Павучисько нічого не розуміє! Він ні з ким дружити не хоче!.. І ось тепер він впіймає Метелика своєю огидною павутиною і замкне його в темній комірчині… Ні, ні, цього не можна допустити!.. Треба негайно знайти Метелика й попередити його про небезпеку. Побіжу мерщій на луки, він, мабуть, і досі танцює там з Квітами! Побіжу й розповім йому!

 

(Вишнева Квіточка поспіхом біжить геть.)

 

КАРТИНА ДРУГА

 

Сцена являє собою куточок лугу. Сонячний весняний полудень. Весело обмахуючись зеленим листочком, як віялом, вбігає захеканий М е т е л и к і кидається на травицю в холодок під кущик верби.

 

М е т е л и к

 

Ну й натанцювався досхочу!.. Ще б і далі танцював, та Квіточки вирішили відпочити, поки минеться полуденна спека. А без них, самому, танцювати не так весело. Відпочину й я трішки тут, у холодочку.

Метелик лягає під кущик. Раптом вбігає В и ш н е в а  К в і т о ч к а  й зраділо кидається до Метелика.

 

В и ш н е в а  К в і т о ч к а

Ти тут, Метелику?! Нарешті!..

Я так стомилась — просто жах!

Усе шукала — де ж ти? де ж ти?..

Питала в квітів і в комах…

 

М е т е л и к (підводиться, здивований)

А хто ти?

 

В и ш н е в а   К в і т о ч к а

Я — Вишнева Квітка!

В садку я бачила згори,

як ти виконував так чітко

балетні різні номери.

І всім було це гарно й любо,

аж скрізь лунав веселий гук!

Але ж на тебе із-за дуба

дививсь розлючений Павук…

 

М е т е л и к

Мені ж здавалось — всі раділи…

Чого ж він гнівався?.. А втім,

яке мені до нього діло?!

(Бере Вишневу Квіточку за руку.)

Мо’ потанцюємо? Ходім!

 

Вишнева Квіточка схвильовано відстороняє його руку.

 

В и ш н е в а   К в і т о ч к а

Зажди, тут зовсім не до сміху!

Павук — чудовисько страшне,

тобі він заподіє лихо:

впіймає, скрутить і замкне…

Ще й інших, — це йому не важко, —

підмовить проти тебе вмить!

На щастя, бджоли та мурашки

відмовились тебе ловить…

 

М е т е л и к (сміється)

От бачиш — є і в мене друзі!

Спасибі їм!.. Але ж повір:

Павук для мене тут, на лузі,

вже ж не такий жахливий звір!

Мене впіймати він не зможе,

до нього байдуже мені,

бо він один лише вороже

до мене ставиться…

 

В и ш н е в а   К в і т о ч к а (сумно хитає головою)

Та ні!

Ти й бджолам теж не до вподоби,

і ті мурашки, — чула я, —

тебе вважають за неробу,

за ледацюгу й гультяя!

Тебе ловить вони не хочуть

не через дружні почуття,

а через те, що час робочий

шкода втрачати без пуття…

 

Під час її мови Метелик раптом перестає сміятись, насуплюється, відвертається від Квіточки й затуляє руками обличчя. Побачивши це, Вишнева Квіточка розгублено замовкає, мовчки дивиться на нього, потім кидається його заспокоювати.

 

Метелику! Ти не журися!..

Ми Павука проженемо!

Все ж друзі є в садку і в лісі,

і ми тебе захистимо!..

 

Метелик нічого не відповідає, сідає на траву й починає гірко плакати. Вишнева Квіточка сплескує руками в розпачі.

 

Ой любчику! Не треба плакать!..

Не бійсь… Далеко ж той Павук!..

 

М е т е л и к (схлипує)

Та плачу я не з переляку…

Я не якийсь дурний малюк!..

(Схлипує.)

Але чому Мурашки й Бджоли

про мене кажуть отаке?!

Я ще таке не чув ніколи

обвинувачення тяжке…

 

Метелик витирає очі й замислюється. Потім каже суворо.

 

А той Павук, напевно, правий

і розлютився недарма!..

 

В и ш н е в а   К в і т о ч к а (обурено)

Він злий, лихий!..

 

М е т е л и к

То — інша справа,

але… подумай-но сама:

навколо й справді всі працюють,

і це, напевно, так і слід, —

пташки без діла не гарцюють,

а мостять гнізда серед віт.

Мурашки хмиз додому носять,

кору на дубі точить жук,

і в білки теж роботи досить,

і павутину тче павук…

Бджола у вулик мед тягає

і ліпить з воску щільники…

Лиш я без діла сновигаю

і тільки знай — веду танки!

І ось — ідуть вже пересуди,

недобра слава скрізь біжить…

Ні, ні!.. Я ледарем не буду!

Так не годиться далі жить!..

Та що ж, як я такої вдачі,

нікчемніший за комара… (Плаче.)

 

В и ш н е в а   К в і т о ч к а

Метеличку, ти знову плачеш!..

Не треба, любий…

 

М е т е л и к (рішуче випростується)

Так! Пора!

Пора до праці!.. Я вже мрію

якусь роботу розпочать!..

Але ж… нічого я не вмію

й не знаю — де такого вчать?..

 

В и ш н е в а   К в і т о ч к а (сумно)

Не знаю й я… Я ж тільки квітка,

що в світі мало прожила…

(Раптом пожвавішала.)

Та в нас тут є одна сусідка —

стара досвідчена Бджола.

Вона все вміє й розуміє,

всього зазнала на віку,

її цінують і шанують

не тільки в нашому садку.

Отож не плач, розпростуй крильця, —

ми зараз вдвох полетимо

і тій хорошій мудрій Бджілці

докладно все розповімо.

Вона пораду дасть, звичайно,

й життя інакше потече…

 

М е т е л и к

Ой Квітонько! Летім негайно!

Сідай-но на моє плече…

Летімо з швидкістю ракети,

маленька подруго моя!

Я так не хочу, щоб мене ти

вважала теж за гультяя,

не хочу, щоб мені раділи

лиш завдяки моїй красі…

Я хочу, щоб мене за діло

хвалили всі й любили всі!

 

Метелик підхоплює Вишневу Квіточку й разом з нею вибігає.

 

КАРТИНА ТРЕТЯ

 

На сцені знову той самий садок, що в першій картині, тільки в іншому його кінці. Тут огорожі не видно, навкруги — вишневі та яблуневі дерева, всі в цвіту. Серед дерев стоїть хатка-вулик, біля неї лавочка. Вбігають, побравшись за руки, М е т е л и к  і  В и ш н е в а    К в і т о ч к а. Вони розчервонілися від швидкого бігу й хвилювання. Оглядаються навколо — нема нікого…

 

В и ш н е в а К в і т о ч к а

 

Ну от, бачиш — це й є та хатка отої старої мудрої Бджоли! Не знати тільки — чи вдома вона? Чи, може, ще не повернулася з луків, з лісу?.. Ось підійди та постукай у двері!

 

М е т е л и к

 

Щось мені трохи боязно… А може, вона розсердиться?.. Може, їй вже наговорили про мене різні погані речі… І тепер вона теж зневажає мене, як інші бджілки та мурашки?..

 

Боюсь — як гляне із злобою

на мене, мов отой Павук!..

 

В и ш н е в а   К в і т о ч к а

Та ну, не бійся! Я ж з тобою!..

Іди й постукай: тук-тук-тук!

 

Метелик набирається духу, підходить до хатки й стукає в дверці. Відчиняється віконце, з хатки визирає  С т а р а   Б д ж о л а.

 

С т а р а Б д ж о л а

Ану, погляну, подивлюся —

хто це прийшов?.. Якесь хлоп’я

та дівчинка…

 

М е т е л и к

Це ми, бабусю,

Вишнева Квіточка та я!

 

С т а р а  Б д ж о л а виходить з хатки і з привітливою усмішкою зустрічає своїх молоденьких відвідувачів.

 

С т а р а Б д ж о л а

А хто ж ти сам?

 

М е т е л и к

А я Метелик!

 

С т а р а Б д ж о л а

А-а, танцюрист?

 

М е т е л и к (сумно похиливши голову)

Так, танцюрист…

 

С т а р а Б д ж о л а

Чому ж такий ти невеселий?

Якщо до танцю маєш хист,

то ти повинен сліз не лити,

а танцювати і співать,

щоб всіх навколо веселити,

весняне свято святкувать!

 

М е т е л и к (схлипує й витирає очі хусточкою)

 

Ото ж то й є, бабусю… Я теж так гадав, що я повинен тільки танцювати, що мене й так усі любитимуть… Але всі кажуть, що я ледар, нероба, що треба робити якесь корисне діло… А я не хочу, щоб усі зневажали мене, не хочу бути ледарем і неробою! Я хочу теж робити корисне діло, як усі роблять.

 

В и ш н е в а    К в і т о ч к а (співчутливо)

 

Тільки ж він, бабусю, нічого не вміє! Але він хоче навчитися… Правда ж, він зможе чогось навчитися? Він же такий хороший!..

 

С т а р а  Б д ж о л а (до Метелика, лагідно)

А співати й танцювати вмієш?

 

М е т е л и к

Співати й танцювати вмію!

 

С т а р а  Б д ж о л а

Ану, покажи, як це ти робиш!

 

Метелик починає танцювати. Спочатку сам, потім підхоплює Вишневу Квіточку й вони танцюють разом.

 

М е т е л и к (співає)

Ой, як же гарно! Скільки світла!

Як хороше на світі жить!

Навколо стільки квітів квітне,

і з ними я люблю дружить!

З одної квіточки на другу

люблю літати без кінця —

з садка до лісу і до лугу,

під легкий подих вітерця!..

 

Метелик і Вишнева Квіточка спиняються біля Старої Бджоли й присідають поряд з нею. Вона дивиться на них з лагідною усмішкою і на хвилинку замислюється.

 

С т а р а   Б д ж о л а

На квітку з квіточки без краю

літаємо і ми, бджілки.

Ми з них солодкий сік збираєм

і мед кладем у щільники… (до Метелика)

Ну що ж, мій любий танцюристе,

давай домовимось ладком:

щоб не літати без користі,

ставай моїм помічником!

 

М е т е л и к (здивовано)

Хіба ж я можу мед збирати

і щільники робить, як ти?!

 

С т а р а  Б д ж о л а

Звичайно, ні! Та можеш, брате,

ти де в чім іншім помогти.

Коли ми навесні та влітку

собі збираєм мед з квіток,

то водночас із квітки в квітку

ми переносимо пилок.

І знай — це робиться недаром:

пилок переносити слід,

щоб кожна квітка незабаром

перетворилася на плід!

Робота ця тобі під силу:

літай собі, як досі звик,

відвідуй кожну квітку милу

і з неї пий солодкий сік.

Танцюй, виблискуй, як лелітка,

щоб веселіш усім жилось,

а разом з тим — із квітки в квітку

пилок у лапках перенось.

Що, згоден?

 

М е т е л и к

О, на це я здібний!

Я так робив би й дотепер,

якби лиш знав, що це потрібно

для Квітки та її сестер!

Давай скоріш мені відерце

або торбинку на пилок!..

Тепер звернусь я з легким серцем

до всіх Мурашок і Бджілок!

 

Стара Бджола виносить з хатки торбинку, надягає її Метеликові через плече.

В цей час вибігають на сцену Б д ж і л к и, П т а ш к и, М у р а ш к и. Метелик виходить на середину й схвильовано звертається до них:

 

Бджілки! Пташки! Малі Мурашки!

Вже є робота в мене теж,

її виконувать не важко,

а любо й радісно без меж!

Я завжди буду так робити,

щоб всі могли мене любить,

і присягаюсь — скільки жити,

і з вами, й з працею дружить!

Бджілки й мурашки радо вітають його:

 

Б д ж і л к и  й  М у р а ш к и

Привіт, Метелику яскравий!

Щасти ж тобі! Щасти тобі!..

 

С т а р а  Б д ж о л а

Танцюй, співай! І добру справу

старанно й весело роби!

 

З’являється  Па в у к. Похмуро, але поблажливо поглядає на Метелика.

 

П а в у к

Ну що ж, і я тепер не проти

поглянуть на його танки…

Бо хто охочий до роботи,

той хай танцює залюбки!

 

Вибігають з усіх боків В е с н я н і  К в і т и, оточують Метелика колом, починається загальний танок.

 

В е с н я н і   К в і т и

Співай, наш любий танцюристе!

Літай, Метелику, літай!

Прозорі крилечка барвисті

в повітрі вільно розгортай.

Сідай на яблуню, на вишню,

і на шипшину, й на бузок.

Усім так весело і втішно

з тобою стрітись хоч разок!

Є метелі, що роблять шкоду

і нищать всі садки навкруг, —

та зовсім ти не з того роду,

і ти не ворог нам, а друг!

Літай в садку, у лісі, в полі,

де все зростає і цвіте,

і прославляй із нами в колі

весняне свято золоте!

От така казка про весну!

 

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒

Додати коментар