ПОЇЗД

Ось над лісом хмаркою

білий дим повис.

Поїзд їде з Харкова,

їде через ліс,

 

через міст над річкою,

луки та поля.

Свіжою травичкою

вкрилася земля.

 

На деревах квітами

вбралися гілки.

Угорі між вітами

пурхають пташки.

 

Їде поїзд, весело

паровоз гуде,

стукотить колесами,

наш вагон веде,

 

дим пускає хмаркою,

мчиться повз садки.

Це на дачу з Харкова

їдуть малюки!

 

 

ПРИЇХАЛИ!

Ходить в полі вітерець

в теплій тиші ранку.

Ось наш поїзд під кінець

став на полустанку.

 

Паровоз хурчить-сичить:

– Швидше, швидше, діти!

– Ой кондуктор, не сюрчіть:

ми не встигнем вийти!

 

– Добре, добре, підожду!

Злазьте, не баріться.

Станьте в пари до ладу,

за руки беріться.

 

Тільки глянь, а все навкруг

не таке, як в місті:

гай, садки, зелений луг,

квіточки барвисті.

 

Он корова на лужку

і коза рогата.

Он хлюпочуться в ставку

жовті каченята.

 

По доріжці напрямки,

гаєм, через кладку

йдуть веселі малюки

дружно, по порядку.

 

Сонце світить золоте,

лагідне, гаряче.

Все співає. Все цвіте.

Ось і наша дача!

 

Прапорці біля воріт –

зовсім як на свята.

І написано: «Привіт!

Здрастуйте, малята!»

 

 

РАНОК

Сонце глянуло в кімнату,

зацвірінькали пташки:

– Годі спати!

Годі спати!

Прокидайтесь, малюки!

 

Дружно, враз, в одну хвилинку

вся малеча підвелась:

Галя, Валя, дві Маринки,

Кіра, Віра та Юрась.

 

Вмить – на плечі рушники,

в руки мило й щіточки.

– Умивайтесь,

витирайтесь,

чистіть зуби, малюки!

 

Лиш одна маленька Майя

умиватись не біжить:

чи то спить, а чи дрімає –

все під ковдрою лежить.

 

– Майя, Майя,

уставай!

Від усіх

не відставай!

 

А вона, немов не чує,

не розплющує очей.

Наша Маєчка турбує

і дорослих, і дітей.

 

– Майя, Майя,

чи ти хвора?

 

Підвелася Майя скоро:

– Я не хвора зовсім, ні!

Добре спалося мені.

Снився сон мені, неначе

ми приїхали на дачу.

Я така була рада –

прокидатися шкода!

 

Тут до неї ясне сонце

посміхнулось з висоти:

– Що ти, дівчинко! Не сон це,

бо на дачі справді ти!

 

Майя зразу підхопилась,

узяла свій рушничок,

одяглася, і умилась,

і побігла у садок.

 

– Раз, два!

Три, чотири!

 

Ось малята всі підряд –

Галя, Валя, Кіра, Віра –

на зарядку вийшли в сад.

 

Потім сіли до сніданку

Майя, Вітя та Оксанка,

дві Маринки та Юрко –

пити тепле молоко.

 

 

ЧЕРГОВА

— Я сьогодні чергова! –

хвалиться Маринка. –

В мене, бачите, нова

біла фартушинка!

 

Встала я раніш за всіх,

квіти поливала.

Потім курочок малих

просом годувала.

 

А як діти підвелись

раді та веселі,

я дивилася, чи скрізь

прибрані постелі.

 

Скатертинками столи

гарно повкривала.

Діти снідати прийшли,

а я подавала.

 

На тарілку клала хліб,

витирала миску,

до борщу кришила кріп,

різала редиску.

 

Потім добре підмела

двір навколо хати.

Тільки в нас така мітла –

важко підіймати!

 

Ще й нарвала для прикрас

квітів у садочку,

щоб було в кімнаті в нас,

наче у віночку.

 

От і ніч надходить знов,

зірочки іскряться.

Ой, як швидко день пройшов

у веселій праці!

 

 

ЧЕРЕШНІ

В садку черешні вистигли,

прозорі, золоті.

Красуються на дереві

у всіх на видноті.

 

Злітаються горобчики

до ягідок смачних,

а всі дівчатка й хлопчики

вигукують до них:

 

– Некликані, непрошені,

від наших ягід – киш!

Ану найбільші кошики

несіть сюди скоріш!

 

До дерева драбиночку

ми зараз припнемо,

смачні черешні з гілочок

для себе нарвемо!

 

І от уже на дереві

веселі малюки,

і вже лежать у кошику

блискучі ягідки.

 

Хотілось нам черешеньок

давно покуштувать,

та ми не стали надзелень

їх з дерева зривать.

 

Солодкі, спілі ягоди

тепер зате їмо.

Зажерливим горобчикам

нічого не дамо!

 

 

НА РІЧЦІ

Тече річка крізь лісок,

блискотить сріблисто.

А на березі пісок,

золотий та чистий.

 

І на цьому бережку

за одну хвилинку

можна з вогкого піску

збудувать будинки.

 

Насадить круг них сади,

викопать озерце,

з річки в озеро води

наносить відерцем.

 

Сонце весело блищить,

дужче припікає.

Річка хвильками плющить,

діток закликає:

 

– Будівельникам привіт!

Добра ваша праця,

а по праці, мабуть, слід

в річці покупаться.

 

Ну, звичайно, кожен з нас

викупатись хоче!

Пострибали в воду враз,

аж вода клекоче.

 

Хвильки плещуть на пісок,

сміх веселий ллється,

а на березі лісок

дивиться й сміється.

 

Посмалилися носи,

загоріли плічка.

Ми щодня тепер усі

ходимо до річки.

 

 

ВЕСЕЛИЙ КОРАБЕЛЬ

Пливем, пливем між хвилями

на нашім кораблі.

Пливем по морю синьому

далеко від землі.

 

Морські дороги вивчили

відважні моряки:

три хлопчики,

дві дівчинки –

веселі малюки.

 

Пливли по океану ми,

були у тих краях,

де фініки з бананами

ростуть на деревах.

 

На полюсі північному,

між снігових пустель,

поміж льодами вічними

проплив наш корабель.

 

Тепер ми повертаємось

на нашім кораблі

до рідної своєї,

найкращої землі!

 

 

НА ПРОГУЛЯНКУ

Вітер полем пробігає,

колихає колоски.

На прогулянку до гаю

йдуть веселі малюки.

 

Пісня ллється,

стежка в’ється

із низинки на горбок.

А назустріч гай сміється:

– Прошу, прошу в холодок!

 

Тут у мене

липи, клени,

різні інші дерева,

а на галявах зелена

рясно вквітчана трава!

 

Розгулялись радо діти

між дубів та ялинок.

– Хто збере найкращі квіти –

перший матиме вінок!

 

Посідали Галя й Валя

під дубочком в холодку

та із квітів позвивали

всім дівчаткам по вінку.

 

А тим часом Лесь та Вітя

в гущині чагарника,

як мисливці знамениті,

упіймали їжака.

 

– Їжачок, їжачок,

нащо ти згорнувся?

До твоїх голочок

хто ж би доторкнувся?!

 

Розгорнись, їжачок,

прогуляйся трішки,

покажи, їжачок,

де у тебе ніжки.

 

Ми на тебе разок

всі по черзі глянем,

а тебе, їжачок,

кривдити не станем!

 

Тут їжак немов проснувся,

чи повірив дітворі, –

ворухнувся, розгорнувся

і побіг у чагарі!

 

– Прощавай! Біжи додому!

Всім привіт передавай!

Та надалі вже нікому

більш до рук не потрапляй!

 

Вітер полем пробігає,

колихає колоски.

Дружно й весело із гаю

йдуть додому малюки.

 

 

НА ЗЕЛЕНОМУ ЛУЖКУ

На зеленому лужку,

На лужку, на моріжку

Закружляли діти в колі,

У веселому танку.

 

Закружляли в бистрім колі,

Заспівали в дружній грі.

Навіть листя на тополі

Засміялося вгорі!

 

 

НАШЕ СВЯТО

Сьогодні свято урочисте

справляють наші малюки.

Ранковим поїздом із міста

до нас приїхали батьки.

 

– Увага, діти! – слово тепле

говорить гість наш – капітан. –

Сьогодні двадцять третє серпня –

Знаменний день для харків’ян.

 

Колись напали злі фашисти

на землю нашу, рідний край.

Тоді стогнало й наше місто

під чобітьми фашистських зграй.

 

Та наша сила невичерпна,

її ніхто не поборов.

І в день цей – двадцять третє серпня –

ми Харків визволили знов!

 

Ми танцювали і співали,

усі веселі малюки:

і Кіра, й Віра, й Галя, й Валя –

і їм плескали всі батьки.

 

Та от скінчилось наше свято.

Батькам до поїзда пора.

Іде сьогодні рано спати,

за день стомившись, дітвора.

 

А завтра знову у віконце

поллється світло без кінця.

І буде знову сміх, і сонце,

і дружне, радісне життя!

 

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒