Соловей і мудрий пугач
Соловей і мудрий пугач
Соловейко Сенько веселим не був ніколи. Всі інші солов'ї і співали, і сміялися, а Сенько мовчав. Він намагався залишатися на самоті, грубіянив, якщо його за це дражнили, і любив сидіти серед густого віття у глибині садка. Можна було чути як цілісінькими днями сусіди та рідні ганьблять Сенька. Де б про що мова не зайшла, а про Сенька згадають завжди ― який він, мовляв, грубіян, задирака, як не вміє себе вести. Але найстрашніше, про що шепотілися, ― що ще ніхто ніколи не чув, щоб Сенько робив те, що є сенсом життя будь-якого солов'я, ― Сенько ніколи не співав.
Всі його родичі, всі солов'ї, ще з давніх часів славилися своїм співочим талантом. Це про їхні пісні говорили: «солов'їні трелі». Це в честь них композитор Олександр Аляб'єв написав відомий твір «Соловей», куди включив навіть частину трелі солов'їв. Це їх звуки оспівують поети, коли говорять про кохання. Це їх люди люблять слухати і впізнають здалеку. Такий ось знатний родовід був у нашого Сенька! Але Сеньку, як говорили сусіди, було байдуже до своїх родичів, сімейних традицій та цінностей.
Сенько мало звертав уваги на інших. А коли чув подібні розмови, ставав ще злішим і похмурішим. Брови його сходилися на переніссі, а крильця стискалися в кулачки. І ні слова не говорив він їм у відповідь. Ніколи жодного слова.
У тому ж лісі де жив Сенько жив і старий пугач Філя. Пугачі, якщо ти знаєш, птахи розумні. Ось і за нашим пугачем йшла слава розумника. Він зібрав величезну бібліотеку книг, платівок і дисків. У Філі був навіть пташиний комп'ютер (єдиний у лісі) та Інтернет! Уявляєш, яким розумним птахом він був?
Пугачі ― птахи нічні. Це значить, що вдень вони сплять, а вночі не сплять. Тому, коли всі інші птахи спали, у Філі був час читати і вчитися, а коли днем всі галасували і шуміли, Філя щільно закривав дверцята хатинки, в який жив, і спокійно спав.
Якось раз, коли Філя як завжди вдень спав, під двері його хатинки злетілися сусідські птиці та завели свою улюблену розмову ― в черговий раз ганили та соромили солов'я Сенька. Філя вже хотів було вийти і прогнати сусідів, щоб йшли пліткувати в іншому місці, але несподівано його зацікавив той факт, що в лісі є соловейко, який не хоче співати.
«Ймовірно, тут криється якась таємниця! Коли прокинуся ― обов'язково про це поміркую», ― подумав Філя, повернувся на інший бік і солоденько заснув.
Вночі, коли все стихло, Філя вийшов на ґанок, зробив зарядку, потім умився, випив чаю і сів за книги.
«Соловейко, який відмовляється співати! Ось вона, загадка… ― замислився Філя. А потім вирішив ― я її відгадаю. І допоможу Сеньку!»
Прокинувшись наступного вечора раніше звичайного, коли сонце ще не зовсім сховалось за горизонтом, Філя полетів шукати Сенька. І знайшов його там, де той постійно проводив весь свій час ― серед густого гілля у глибині садка.
― Давай зіграємо в одну гру, ― запропонував Філя. ― Я загадаю загадку, а ти її відгадаєш. Якщо відповіси правильно, я відкрию тобі одну таємницю.
― А якщо відповім не правильно? ― ліниво запитав Сенько.
― Ну, тоді ніякої таємниці не відкрию, ― з посмішкою відповів пугач. ― Але це малоймовірно. Згоден?
― Гаразд, давай, загадуй. Робити мені все одно нічого… ― погодився соловейко.
― Гра називається «Асоціації». Я буду говорити тобі слово, а ти мені у відповідь ― перше що, тобі здасться найбільш близьким за значенням до цього слова. Ну, наприклад, я кажу: «сонце», ти ― «гаряче». Або, я кажу: «вода», ти ― «прозорий». Зрозумів?
― Так, зрозумів. Я ж не бездара, ― з усмішкою відповів Сенько.
Ніхто раніше з солов'єм в ігри не грав, і йому, звичайно ж, стало цікаво.
Тому в гру він включився з великою цікавістю.
― Небо, ― почав Філя.
― Синій, ― відповів Сенько.
― Хмара, ― продовжив пугач.
― Блискавки.
― Пісня, ― сказав пугач.
― Горе, ― відповів соловейко.
― Чому для тебе пісня ― це горе, соловейчику? ― здивувався Філя.
Помовчавши хвилинку, Сенько прошепотів:
― У мене немає слуху… Усі думають, що якщо ти соловейко ― то повинен обов'язково красиво співати. А що робити, якщо слуху музичного в тебе немає, і співаєш ти, ніби тобі ведмідь на вухо наступив?
― І ти це приховуєш? ― турботливо запитав Філя.
― А ти б не приховував? Якби я заспівав, мене б засміяли! Зараз, коли я не співаю, наді мною насміхається всякий, хто може. А якщо я стану фальшиво співати, то ще й знущатися почнуть.
― Ти не правий, ― задумливо відповів пугач. ― Про тебе говорять погано не тому, що ти не співаєш. А тому, що ти уникаєш інших, ховаєшся в глибині садка і ні з ким не дружиш. А ще на безглузді слова пліткарів ображаєшся і грубиш їм у відповідь.
― Ти обіцяв розповісти про таємницю, якщо я з тобою зіграю, ― нагадав Сенько пугачеві. ― Де твоя таємниця? Розповідай, ти обіцяв.
― Я хочу тобі розповісти про таємницю радості.
― Радості? У радості є таємниця? ― здивувався Сенько.
― Так. І коли ти про неї дізнаєшся, все твоє життя зміниться. Хочеш дізнатися?
― Хочу. Розкажи.
― Для цього тобі спочатку потрібно дечому навчитися. Підеш до мене в учні? ― запропонував Філя.
Соловейко погодився і став жити з пугачем в його будинку. Кожного дня, коли пугач спав, Сенько читав залишені йому пугачем розумні книги і робив в зошитах вправи. А вночі пугач прокидався, перевіряв все, що соловейко зробив за день, і залишав йому нові завдання.
Через деякий час тема лісових розмов змінилася. Якщо раніше лопотіли про те, який Сенько негідник, то тепер навпаки ― стали його хвалити: який він розумний та тямущий, кращий учень самого мудрого пугача, у якого навіть комп'ютер є!
Та й справді, життя Сенька змінилося. Він більше не ховався по темних закутках, а зустрічався з друзями, які в нього непомітно з'явилися. Мало того ― всі стали запрошувати Сенька в гості, чаєм пригощати та марципанами годувати, тільки щоб з ним поговорити.
Дивним було також і те, що більше ніхто не питав у нашого солов'я, чому він не співає. Всі нібито забули, що він із старовинного роду співаків. Але найголовніше, що трапилося, ― змінився сам Сенько. Очі його світилися щастям і спокоєм.
Питання про таємницю радості так Сенька і не покидало, і якось одного вечора він вирішив, що не відстане від пугача, поки той йому все не розповість. Соловейко почав штовхати сонного пугача в бік і повторювати:
― Так яка ж таємниця радості? Яка таємниця радості? Що за таємниця у радості? Прокидайся, час відповідати, час розповідати таємницю радості!
― Добре, ― сонно пробурмотів пугач. ― Сьогодні я тобі розповім. Думаю, ти вже готовий.
Він подивився в радісні очі солов'я, в його щасливе лице і повільно проговорив:
― Ну що ж, слухай, мій друже. Радість не можна описати словами, але коли вона є, то слова звучать найкращі. Радість не приходить певного дня чи пори року, але коли вона приходить, кожен день наповнюється світлом і теплом. Радість не має звучання, але коли вона є, прекрасна пісня ллється сама собою. І ти, дорогий Сенько, цю радість отримав.
― А як я її отримав?
― А отримав ти її, тому що дуже сильно намагався стати кращим, досконалішим, добрішим і корисним.
