Коли зійде місяць (ДІЯ ДРУГА)
ДІЯ ДРУГА
Картина перша
По обидва боки зеленої галявини в лісі примостилися одна проти одної дві хатки: Зайчикова хатка і Білоччина хатка. Галявину оточили високі дерева та густі чагарники, а тут, біля Білоччиної хатки, розрослися квіти, доріжки прочищені — видно, що дбайлива хазяєчка, любить, щоб усе було чепурно й чисто. Отож і цього дня вона, ця Б і л о ч к а, в білому фартушку поралася біля своєї хатки.
Б і л о ч к а
Як тільки сонечко зійшло,
я вийшла працювати,
щоб чисто й чепурно було
у хаті й біля хати.
На смітник треба віднести
лушпайки від горішків.
Мітлою гарно підмести
і ґанок, і доріжки.
І потрусити килимок,
щоб сходинки заслати,
і посушити рушничок,
що встигла я попрати.
Тепер в коновку під кінець
води набрати з бочки,
щоб материнку і чебрець
полити у садочку!
Приказуючи так, вона все це робила. Коли раптом на галявину прожогом вискочив З а й ч и к, кинувся до свої хатки і, зовсім знесилений, захеканий, упав на лавочку біля дверей. Сів і почав обмахуватися хусточкою.
Б і л о ч к а
Що ти, Зайку? Схаменися!
Чи страшне побачив десь?
З а й ч и к
Ой, таке страшне у лісі:
ходить там мисливський пес!..
Б і л о ч к а
Ай-ай-ай, це й справді страшно!
Не люблю і я собак.
Тож не диво, бідолашний,
що захекався ти так.
Добре, хоч у себе вдома,
у такій гущавині,
тихо й мирно живемо ми —
і мисливці не страшні!
З а й ч и к
Ох, сусідко! Й тут не краще,
я і вдома теж боюсь…
Б і л о ч к а
І даремно!
З а й ч и к (злякано прислухається)
Що це в хащі?!
Чуєш? Чуєш?.. Хрусь та хрусь!..
Хтось іде!
Б і л о ч к а
Мерщій у житла!
Б і л о ч к а й З а й ч и к швидко поховалися в своїх хатках. На галявину вийшли П і в н и к та К у р о ч к а. К у р о ч к а дуже стомилася, Півник подає їй руку, допомагає вибратися з чагарників.
П і в н и к
Ну, подружко, бадьорись!
Бач, яка місцинка світла,
ще й хатки стоять якісь…
К у р о ч к а
Ой, болять у мене ніжки!
Ми ж так довго йшли та йшли,
все по хащах, без доріжки,
а Пірата не знайшли!.. (Плаче.)
П і в н и к
Ну не плач, не треба, прошу!
Відпочинь!.. А я піду
у хатинку цю хорошу
і пораду там знайду.
П і в н и к підійшов до Зайчикової хатки і постукав у двері. З а й ч и к прочинив трохи двері й обережно визирнув.
З а й ч и к
Хто це стука? Хто то, хто то
не дає мені поспать?
П і в н и к
Вибачаюсь за турботу!
Я хотів лише спитать:
ми шукаєм пса Пірата,
ви не бачили його?
З а й ч и к
Пса Пірата?! Геть від хати!
Забирайтесь!.. Ще чого?!
Отак вигукнув З а й ч и к злякано й обурено і хряснув дверима перед самим носом Півника, ще й замкнувся зсередини. П і в н и к оторопів, здивовано знизав плечима і відійшов від дверей.
П і в н и к
Ой, які ж сердиті звірі
у хатинці тут живуть!
Довговухі, зовсім сірі…
Хоч би знати, як їх звуть?
Що ж, у другій поспитаймо,
може, тут нам пощастить?
К у р о ч к а
Краще, Півничку, тікаймо!
Але П і в н и к все ж таки підійшов до дверей Білоччиної хатки і постукав.
Визирнула Б і л о ч к а.
Б і л о ч к а
Хто це, хто це стукотить?
П і в н и к
Вибачайте громадянко,
що постукали до вас…
К у р о ч к а
Ми із дому вийшли зранку,
ходим, бродимо весь час…
П і в н и к
Може, саме вам відомо —
де тут, в лісі, пес Пірат?
Б і л о ч к а (насторожено)
Пес Пірат? То ваш знайомий?
П і в н и к
Це наш вірний друг і брат!
Б і л о ч к а (глузливо)
Он як?! Справді? Як приємно!
Ну й цілуйтеся із ним!..
Б і л о ч к а хряснула дверима і замкнулася зсередини у своїй хатці. П і в н и к дуже здивувався і відійшов від хатки.
П і в н и к
Тут усі такі нечемні!
Підем далі.
К у р о ч к а (зітхає)
Що ж, ходім.
П і в н и к і К у р о ч к а взяли свої рюкзаки й ціпки і пішли собі далі. Тільки вони зникли з очей, як зі своєї хатки вийшла Б і л о ч к а.
Б і л о ч к а
Зайчику, виходь із дому!
З а й ч и к (боязко визирає)
Їх немає вже?
Б і л о ч к а
Нема!
З а й ч и к (виходячи з хатки)
Хто ж такі це?
Б і л о ч к а
Невідомо.
Я дивуюся й сама…
Це якісь собачі друзі
забрели сюди чогось…
Ще таких в усій окрузі
зустрічать не довелось!
З а й ч и к
Ну, та ми їх налякали,
вже не з’являться!..
У цю хвилину на галявинку з лісу враз вискочила С о р о к а.
С о р о к а
Привіт!
Б і л о ч к а
А-а, Сорока!
З а й ч и к (насмішкувато)
Прискакала?
Як ся має білий світ?
С о р о к а (хвалькувато)
От, всі кажуть про Сороку,
що базікало пусте,
лиш плітки плете щокроку,
що не скаже — все не те!
Хоч таку про мене славу
розпустили з давніх пір,
а мені важливу справу
доручив сьогодні Тхір!
Б і л о ч к а
Що ж таке?
С о р о к а
Таємна звістка!
Я вже з нею цілий день
скрізь літаю… Розповісти?
Ви ж нікому — нітелень!
Б і л о ч к а й З а й ч и к, зацікавлені, підійшли до Сороки, і вона їм стала пошепки щось розповідати.
Б і л о ч к а
Що ти кажеш? До Лисиці
передати від Тхора?
З а й ч и к
Хто-хто-хто?
Б і л о ч к а
Дві свійські птиці
із пташиного двора?
С о р о к а (захопившись, далі вже каже вголос)
Щоб Лисиця їх схопила
і замкнула під замок!
Б і л о ч к а
Як?! Невже ти це зробила?!
С о р о к а
Ще не встигла… Дайте строк,
зараз все зроблю! Негайно (Хоче бігти.)
Б і л о ч к а
Слухай! Я тобі скажу…
С о р о к а
Потім, потім!
Б і л о ч к а
Почекай-но!
С о р о к а
Зараз ніколи! Біжу!..
С о р о к а схопилася й побігла, не слухаючи Білочки. Вона зникла з очей. З а й ч и к з Білочкою тільки похитали здивовано головами, дивлячись їй услід.
Б і л о ч к а
Як так можна?! До Лисиці
Від Тхора носити вість?!
Просто злочин!..
З а й ч и к (зітхає)
Бідні птиці!
Адже їх Лисиця з’їсть.
Б і л о ч к а замислилась на хвилинку і враз сплеснула руками.
Б і л о ч к а
Слухай, Зайку! Мабуть, щойно
це ж вони отут були!
Розмовляли так пристойно,
поспитались і пішли…
З а й ч и к
Справді так!
Б і л о ч к а
І ти їх, брате,
надаремно налякав!
З а й ч и к
Та шукали ж пса Пірата…
Б і л о ч к а
Мало хто кого шукав!
Значить, пес їм був потрібний.
Через цей твій переляк
ми поводилися хибно
й неповажно!
З а й ч и к
Справді так!..
Б і л о ч к а
Ні про що не розпитались,
зразу — в крик!.. Дверима — трах!..
З а й ч и к (зніяковіло)
Так, негарно все це сталось!
Дуже шкода бідолах,
бо Лисиця ж та хитрюща
зразу їх підстереже…
Б і л о ч к а
Я того боюсь найдужче,
що вони у неї вже!
Б і л о ч к а і З а й ч и к принишкли, схвильовані подією. Потім Б і л о ч к а рішуче поклала руку на плече Зайчикові.
От що, друже: цих мандрівців
ми врятуємо самі!
З а й ч и к (злякано)
До Лисиці йти? До вбивці?!
При своєму ти умі?
Б і л о ч к а
Ні! Ми знайдем пса Пірата,
все йому розповімо,
й до Лисиччиної хати
ми його проведемо!
З а й ч и к
Пса Пірата? Я не можу!
Я боюсь!
Б і л о ч к а
Зате ж Пірат
цим нещасним допоможе,
він же їхній друг і брат!
З а й ч и к
Страшно!..
Б і л о ч к а
Ми ж з тобою друзі,
підем разом!
З а й ч и к
Не піду,
пса боюсь я…
Б і л о ч к а
Боягузе!
Ну й сиди! Сама знайду!
З а й ч и к
А мене покинеш?
Б і л о ч к а
Діло
доведу я до кінця!
З а й ч и к (вагаючись)
Ну… якщо така ти сміла,
я з тобою!
Б і л о ч к а
Молодця!
Б і л о ч к а взяла його за руку, щоб разом бігти, але в останню хвилину З а й ч и к знову відступив.
З а й ч и к
Ні, не можу!..
Б і л о ч к а
Зайчик, любий!
Хоч на мить свій страх забудь,
бо Лисиця ж їх погубить!..
З а й ч и к
Ну, ходімо! Будь-що-будь!..
Вони побралися за руки і вирушили в путь, співаючи.
Б і л о ч к а і З а й ч и к
Скоріше, Зайчику, скоріш!
Не можна гаять час!
Лисиця візьме гострий ніж,
птахів заріже враз!..
Та ми безбоязно йдемо
на поміч тим птахам
і панувати не дамо
зубатим хижакам!
( З а в і с а )
Картина друга
Б і л о ч к а і З а й ч и к прибігли на берег лісового озерця чи болітця. Берег весь зарослий очеретом, різними болотяними рослинами й квітками, а над ними низько похилилась велика стара верба з розложистими гілками.
Б і л о ч к а
Ну, де ж той пес?
З а й ч и к
Послухай, Білко,
а може, він пішов на луг?
Б і л о ч к а
Стривай, я заберусь на гілку
і роздивлюсь згори навкруг.
Б і л о ч к а швидко збігла по похилому стовбуру верби нагору й стала пильно вдивлятися в далечінь.
З а й ч и к
Ну що?
Б і л о ч к а
Не можу помилиться…
Он-он, де скошена трава…
З а й ч и к
Що там ти бачиш?
Б і л о ч к а
Край болітця
мисливський пес відпочива!
Його покличу я відразу!
З а й ч и к (злякано)
А я?.. А я?.. Куди ж мені?..
Б і л о ч к а
Іди сюди!
З а й ч и к спробував злізти на вербу, але не зміг — скотився вниз.
З а й ч и к
Не вмію лазить!..
Б і л о ч к а
Ну, то сховайсь в гущавині!
(Гукає, приклавши руки до рота)
Піра-ат! Піра-ат!..
З а й ч и к
Ну що?
Б і л о ч к а
Не чує!
А в тебе що, язик присох?
Допомагай!
З а й ч и к
Та… та… тремчу я!
Б і л о ч к а
Покинь тремтіти! Треба вдвох!
Б і л о ч к а й З а й ч и к (гукають щосили)
Піра-ат!!! Піра-ат!!!..
Б і л о ч к а
Почув!.. Прислухавсь!..
Помчався!..
З а й ч и к мерщій сховався в кущах, потім визирнув з них.
З а й ч и к
Білочко, поглянь,
чи не стирчать у мене вуха?
Мене не видно?
Б і л о ч к а
Ах, відстань!
Мовчи та диш!.. Ось він вже близько…
Вже розсуває очерет…
(Стиха.)
І невтямки цьому Зайчиську,
що зараз і мені — не мед!..
Тут, розсуваючи перед собою очерет, з нього вийшов пес П і р а т — у мисливському одязі, на боці — мисливська сумка.
П і р а т
Ану, кому й чого тут треба?
Хто звав мене? Ось я прийшов!
Б і л о ч к а (згори, схвильовано)
Ми — Білка й Зайчик!.. Ми до тебе!
П і р а т
А-а, Білочка! Здоров, здоров!
А де ж це Зайчик?
Б і л о ч к а
Він боїться!
В кущі сховався…
П і р а т (сміється добродушно)
Пес Пірат
Полює тільки на Лисицю,
а не на білок та зайчат!
Виходь, Стрибайчику!
З а й ч и к вийшов з кущів, але залишився осторонь, на чималій відстані.
Та й Білці
чи не спуститися б униз?
Б і л о ч к а
Мені зручніше тут, на гілці!
Я звикла так!..
П і р а т
А я б не зліз
на цю вербу, таку високу!
Але — в чім справа?
З а й ч и к і Б і л о ч к а почали наввипередки розповідати йому все.
Б і л о ч к а
В ліс прийшли
дві свійські птиці!..
З а й ч и к
Нам Сорока
сказала, що вони втекли…
Б і л о ч к а
І звістку понесла Лисиці,
аби вона впіймала їх!
З а й ч и к
Ми бачили: це — мирні птиці!..
Б і л о ч к а
І, мабуть, з родичів твоїх!
П і р а т
Ану, постій-но! Почекай-но!
Не говоріть обоє враз!
Які це птиці?
Б і л о ч к а
Незвичайні!
Таких ми бачим перший раз!
П і р а т (міркує)
Та-ак! Зрозумів: дві свійські птиці
з’явились до тутешніх місць.
Про це донесено Лисиці.
Вона впіймає їх і з’їсть…
Та тільки, може, ще не встигла?
Б і л о ч к а (хвилюючись)
Їм треба помогти в біді!
П і р а т
Авжеж! Які ж вони на вигляд?
Б і л о ч к а
Подружжя, мабуть… Молоді…
Вона така біленька з себе
і трохи меншенька на зріст,
а в нього тут — червоний гребінь!
А тут — великий гарний хвіст!
П і р а т
А-а, мабуть, Курочка та Півник!
Але ж… з такої далини
прийшли до лісу?! Дуже дивно!
Що за халепа?!
Б і л о ч к а
Та вони
тебе шукали!
П і р а т
Он як! Нащо?
Б і л о ч к а й З а й ч и к
Не знаєм…
П і р а т
Та не в цьому річ…
Знайти їх треба швидше в хащах,
ще поки не настала ніч!
А головне — ту силу вражу,
Лисицю ту мені знайти б!
Та тільки де?..
Б і л о ч к а
А ми покажем!
З а й ч и к
Поведемо в найглибший глиб
оцього лісу…
Б і л о ч к а
Там в хатинці
живе Лисиця над струмком.
П і р а т
Нарешті з нею наодинці
я побалакаю ладком!
Я ж цілий день, як в полі вітра,
шукав, ганяв туди й сюди…
Але Лисиця дуже хитра
і геть заплутала сліди!
Та швидше в путь! Біжім щодуху!
Б і л о ч к а стрибнула з дерева. П і р а т подав їй руку.
Куди нам?
Б і л о ч к а
Впрост, крізь очерет!
П і р а т
Давай-но лапку, довговухий!
З а й ч и к
Ні, я помчуся наперед!
Зайчик відскочив і хутко побіг у вказаному Білочкою напрямку. П і р а т і Б і л о ч к а поспішають за ним услід.
П і р а т і Б і л о ч к а
Скоріше! В лисяче кубло
ми швидко знайдем шлях,
щоб більш розбою не було,
не гинув мирний птах!
На поміч друзям та братам
ми сміливо йдемо
і панувати хижакам
нізащо не дамо!
( З а в і с а )
Картина третя
В іншому місці того ж лісу, біля струмка під дубком, примостилася Лисиччина хатка. Л и с и ц я в розбійницькому одязі, в крислатому капелюсі з півнячим пером, з ножем біля пояса, вийшла з хатки і стала роздратовано походжати взад-вперед по двору.
Л и с и ц я
Сорока щойно принесла
мені від кума вість,
що здобич бажана прийшла
сама до наших місць:
що Півник з Курочкою десь
тут бродять… Так-то так,
але сьогодні в лісі пес,
що нас ловить мастак!
І через те з свого двора
боюсь я виткнуть ніс,
хоча давно мені пора
піймати тих гульвіс…
Раптом вона щось почула, прислухалась, вдивилася в лісову гущавину і дуже зраділа.
Хтось ніби йде?.. Вони!.. Ха-ха!
Ну що ж, мені щастить!
На те Лисичка не плоха,
щоб Півня обдурить!
Лисиця швидко наділа поверх розбійницького одягу широкий білий фартушок, скинула капелюха і запнулася білосніжною хустинкою. Одразу набравши вигляду доброчесної господарки, вона оглянула себе в дзеркальце і, хитро підморгнувши, сховалася в хатці. Увійшли П і в н и к та К у р о ч к а.
П і в н и к
Ну от, ти бідкалася марно,
що ми зайшли в страшенну глуш, —
а тут, бач, хатка дуже гарна!
Постукаю!
К у р о ч к а
Ой, ні! Не руш!..
Бо, може, й тут сердиті звірі
на нас нагримають, як ті…
П і в н и к
Всього боятися без міри
не можна у своїм житті!
К у р о ч к а знесилено сіла на краєчок ґанку, а П і в н и к рішуче зійшов на ґанок і постукав у двері. Двері одразу відчинилися, і з хатки вийшла Л и с и ц я, ласкава й привітна, з солоденькою усмішкою.
Л и с и ц я
Ах, прошу, прошу, любі гості!
Прийміть вітаннячко моє!
Чому ж ти сіла на помості,
коли у хаті місце є?
Заходьте, відпочиньте трішки…
Напевно, здалека йдете?
У вас болять, я бачу, ніжки,
а в мене є м’якенькі ліжка,
смачне насіння та горішки —
то й поїсте, і заснете…
К у р о ч к а зраділо схопилася з місця. З-за кущів, ніким не помічена, визирнула С о р о к а — і зникла.
К у р о ч к а
Ах, ах, спасибі! Дуже рада
у вас побути…
П і в н и к (спиняє її)
Що це ти?!
Ми лиш попросимо поради,
бо треба швидше далі йти!
К у р о ч к а
Я так стомилась! Хоч хвилинку
спочити б!..
Л и с и ц я
Я благаю вас!
Невже ж не можна у хатинку
зайти хоч на недовгий час?
П і в н и к
Ні, дякуємо! Тільки слово
від вас почуть я був би рад:
чи десь у лісі випадково
вам не стрічався пес Пірат?
Л и с и ц я
Як? Пес Пірат? Та це ж мій родич!
Його знайду я жартома!..
А ви заходьте до господи,
чого ж вам бігати дарма?
Та не вагайтесь! Прошу, прошу,
давайте ваші рюкзаки!..
(Забирає у Курочки рюкзак і допомагає їй зійти на сходи.)
Є в мене яблучка хороші,
млинці й гарячі пиріжки…
К у р о ч к а
Ах, ах, яка ж ви люба й мила!
Ходім же, Півнику!
П і в н и к (вагаючись)
Ну що ж…
Звичайно, Курочка стомилась…
Признаться, й я стомивсь також!
Коли така вже ваша ласка
самій знайти Пірата-пса…
К у р о ч к а (заходячи до хатки)
Хатинка ваша — просто казка!
Така затишність і краса!..
П і в н и к услід за К у р о ч к о ю зайшов до хати. Лисиця, хитро посміхнувшись і ласо облизнувшись, пішла за ними. В цей час з лісу вибіг захеканий З а й ч и к і зразу ж приховався за кущик, прислухаючись — що тут діється. З хати вийшла Л и с и ц я і спинилася на порозі.
Л и с и ц я
До столу, Курочко, сідай-но!
Влаштовуйсь, Півничку, і ти!
Я вас покину, щоб негайно
сюди Пірата привести…
Лисиця зачинила за собою двері, дістала великий замок і обережно, щоб не грюкнути, навісила його на двері й замкнула. Потім зловтішно посміхнулася і стала скидати з себе фартушок і хустинку.
Хай наїдаються дурні
та виспляться як слід
і будуть ситі та смачні
на завтрашній обід!
А зараз — скину фартушок
і… на пташиний двір!
Невже ж поїсть усіх качок
отой жаднюга — Тхір?!
Він хоче, щоб усе — йому…
Та ні! — дурних нема!
Нехай мене, свою куму,
в компанію прийма!..
Знайду я стежку потайну
через байрак та бір
і пса Пірата обмину
та ще до ночі прослизну
на той пташиний двір!..
Скинувши фартушок та хустинку, Лисиця напнула капелюха з півнячим пером, узяла торбу на плече, прислухалася — що там у хаті, і навшпиньках побігла з двору. Коли вона зникла, з-за кущів вискочив З а й ч и к.
З а й ч и к
Ура, ура! Я все підслухав!
Вона не встигла з’їсти їх!..
Я так спішив, я біг щодуху,
не чувши під собою ніг.
Я й через річечку глибоку
перемахнув одним стрибком!..
Негарно, може, з мого боку,
що я покинув Білку з псом?
Та я боявся!.. Добре Білці:
вона хоч зблизька, хоч здаля
сидить собі вгорі на гілці
і з псом, як з рівним, розмовля!
Зате сюди прибіг я швидко
і все підслухав! (Стукає у віконце)
Друзі, гей!
Чи ви поснули? Вас не видко!
Та підійдіть же до дверей,
прокиньтесь!
У віконце виглянула К у р о ч к а.
К у р о ч к а
Півнику, послухай —
нас кличуть з двору… Глянь лишень,
це ж той сердитий довговухий,
що нас прогнав сьогодні вдень!
У віконці з’явився П і в н и к.
П і в н и к (сухо)
Ну що таке? Яка там справа?
З а й ч и к
Вам треба звідсіля втекти!
П і в н и к
Чому ж? Гостинна та ласкава
хозяйка тут, не те, що ти!
З а й ч и к
Ні, ні! Вона сердита, хижа!
К у р о ч к а
Яка брехня!
П і в н и к (суворо)
Це — наговір.
Вона дала нам добру їжу
й побігла…
З а й ч и к
…на пташиний двір!
П і в н и к
А от і ні! Вона побігла,
щоб друга нашого знайти.
Невже ж це я такий невіглас —
повірю в те, що кажеш ти?!
Я бачу, зовсім нас прогнати
надумав ти із ваших місць…
З а й ч и к (у розпачі)
Ах!.. Як тебе переконати,
що вас Лисиця завтра з’їсть!
К у р о ч к а (злякано)
Яка Лисиця?
П і в н и к
Годі, годі!
Лисиці тут не бачив я.
З а й ч и к
А хто ж хазяйка в цій господі?!
Лисиця — це ж її ім’я!
П і в н и к і К у р о ч к а
Не може бути!!!
З а й ч и к
Хитра, спритна,
на всякі вигадки метка…
К у р о ч к а (плаче)
Вона ж була така привітна!
З а й ч и к
Ото ж то й є, вона така!
П і в н и к (зніяковіло)
Ще досі я лисиць у вічі
не бачив… Отже, й не збагнув…
К у р о ч к а
Але ж тікати треба швидше!
П і в н и к (торкає двері зсередини)
Ого! А хто ж це нас замкнув?!
З а й ч и к
Нічого! Камінь можна взяти
і збити…
Зайчик схопив камінець, заходився збивати замок, але нічого не виходить!
К у р о ч к а (з віконця)
Лапки вже в крові!..
З а й ч и к
Замок міцненький, що й казати!..
У цю мить прожогом прибігли Б і л о ч к а й П і р а т. Побачивши Півника та Курочку, вони радо сплеснули руками.
Б і л о ч к а
Вони живі?!
П і в н и к і К у р о ч к а
Живі!.. Живі!..
П і р а т (підходить до Зайчика)
Давай свій камінь!
(Одним ударом збиває замок.)
Тільки й діла!..
Двері розчахнулися, з хатки вибігли П і в н и к та К у р о ч к а й кинулися обіймати П і р а т а. Він одбивається, сміючись.
Та годі вам!.. Обоє враз!..
К у р о ч к а
Я так зраділа… так зраділа!.. (Плаче.)
П і р а т
Чого ж ти плачеш? Все гаразд!
П і в н и к
Ні, ще не все! Бо ми ж немарно
тебе шукали: хижий звір
заліз до нашої пташарні!..
З а й ч и к
Лисиччин кум! Жаднюга Тхір!
Вона туди ж побігла: хоче
поїсти разом з ним качок…
П і р а т
Біжімо швидше! Щоб до ночі
обох впіймати на гачок!
П і в н и к
Скоріше!
Б і л о ч к а
День помалу гасне…
П і р а т
За небом стежте: вірний знак —
як тільки зійде місяць ясний,
почне розбій нічний хижак!
Б і л о ч к а і З а й ч и к
Ми з вами теж!
П і в н и к і К у р о ч к а
Звичайно, з нами!
У с і (беруться за руки)
Довіку будемо дружить —
і з будь-якими ворогами
зумієм впоратися вмить!!!
( З а в і с а )
