Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Коли зійде місяць (ДІЯ ДРУГА)

ДІЯ ДРУГА

 

Картина перша

 

По обидва боки зеленої галявини в лісі примостилися одна проти одної дві хатки: Зайчикова хатка і Білоччина хатка. Галявину оточили високі дерева та густі чагарники, а тут, біля Білоччиної хатки, розрослися квіти, доріжки прочищені — видно, що дбайлива хазяєчка, любить, щоб усе було чепурно й чисто. Отож і цього дня вона, ця Б і л о ч к а, в білому фартушку поралася біля своєї хатки.

 

Б і л о ч к а

Як тільки сонечко зійшло,

я вийшла працювати,

щоб чисто й чепурно було

у хаті й біля хати.

На смітник треба віднести

лушпайки від горішків.

Мітлою гарно підмести

і ґанок, і доріжки.

І потрусити килимок,

щоб сходинки заслати,

і посушити рушничок,

що встигла я попрати.

Тепер в коновку під кінець

води набрати з бочки,

щоб материнку і чебрець

полити у садочку!

 

Приказуючи так, вона все це робила. Коли раптом на галявину прожогом вискочив  З а й ч и к, кинувся до свої хатки і, зовсім знесилений, захеканий, упав на лавочку біля дверей. Сів і почав обмахуватися хусточкою.

 

Б і л о ч к а

Що ти, Зайку? Схаменися!

Чи страшне побачив десь?

 

З а й ч и к

Ой, таке страшне у лісі:

ходить там мисливський пес!..

 

Б і л о ч к а

Ай-ай-ай, це й справді страшно!

Не люблю і я собак.

Тож не диво, бідолашний,

що захекався ти так.

Добре, хоч у себе вдома,

у такій гущавині,

тихо й мирно живемо ми —

і мисливці не страшні!

 

З а й ч и к

Ох, сусідко! Й тут не краще,

я і вдома теж боюсь…

 

Б і л о ч к а

І даремно!

 

З а й ч и к (злякано прислухається)

Що це в хащі?!

Чуєш? Чуєш?.. Хрусь та хрусь!..

Хтось іде!

 

Б і л о ч к а

Мерщій у житла!

 

Б і л о ч к а  й  З а й ч и к  швидко поховалися в своїх хатках. На галявину вийшли П і в н и к  та  К у р о ч к а. К у р о ч к а дуже стомилася, Півник подає їй руку, допомагає вибратися з чагарників.

 

П і в н и к

Ну, подружко, бадьорись!

Бач, яка місцинка світла,

ще й хатки стоять якісь…

 

К у р о ч к а

Ой, болять у мене ніжки!

Ми ж так довго йшли та йшли,

все по хащах, без доріжки,

а Пірата не знайшли!.. (Плаче.)

 

П і в н и к

Ну не плач, не треба, прошу!

Відпочинь!.. А я піду

у хатинку цю хорошу

і пораду там знайду.

 

П і в н и к  підійшов до Зайчикової хатки і постукав у двері. З а й ч и к  прочинив трохи двері й обережно визирнув.

 

З а й ч и к

Хто це стука? Хто то, хто то

не дає мені поспать?

 

П і в н и к

Вибачаюсь за турботу!

Я хотів лише спитать:

ми шукаєм пса Пірата,

ви не бачили його?

 

З а й ч и к

Пса Пірата?! Геть від хати!

Забирайтесь!.. Ще чого?!

 

Отак вигукнув З а й ч и к  злякано й обурено і хряснув дверима перед самим носом Півника, ще й замкнувся зсередини. П і в н и к  оторопів, здивовано знизав плечима і відійшов від дверей.

 

П і в н и к

Ой, які ж сердиті звірі

у хатинці тут живуть!

Довговухі, зовсім сірі…

Хоч би знати, як їх звуть?

Що ж, у другій поспитаймо,

може, тут нам пощастить?

 

К у р о ч к а

Краще, Півничку, тікаймо!

 

Але  П і в н и к  все ж таки підійшов до дверей Білоччиної хатки і постукав.

Визирнула Б і л о ч к а.

 

Б і л о ч к а

Хто це, хто це стукотить?

 

П і в н и к

Вибачайте громадянко,

що постукали до вас…

 

К у р о ч к а

Ми із дому вийшли зранку,

ходим, бродимо весь час…

 

П і в н и к

Може, саме вам відомо —

де тут, в лісі, пес Пірат?

 

Б і л о ч к а (насторожено)

Пес Пірат? То ваш знайомий?

 

П і в н и к

Це наш вірний друг і брат!

 

Б і л о ч к а (глузливо)

Он як?! Справді? Як приємно!

Ну й цілуйтеся із ним!..

 

Б і л о ч к а  хряснула дверима і замкнулася зсередини у своїй хатці. П і в н и к  дуже здивувався і відійшов від хатки.

 

П і в н и к

Тут усі такі нечемні!

Підем далі.

 

К у р о ч к а (зітхає)

Що ж, ходім.

 

П і в н и к  і  К у р о ч к а  взяли свої рюкзаки й ціпки і пішли собі далі. Тільки вони зникли з очей, як зі своєї хатки вийшла Б і л о ч к а.

 

Б і л о ч к а

Зайчику, виходь із дому!

 

З а й ч и к (боязко визирає)

Їх немає вже?

 

Б і л о ч к а

Нема!

 

З а й ч и к (виходячи з хатки)

Хто ж такі це?

 

Б і л о ч к а

Невідомо.

Я дивуюся й сама…

Це якісь собачі друзі

забрели сюди чогось…

Ще таких в усій окрузі

зустрічать не довелось!

 

З а й ч и к

Ну, та ми їх налякали,

вже не з’являться!..

 

У цю хвилину на галявинку з лісу враз вискочила С о р о к а.

 

С о р о к а

Привіт!

 

Б і л о ч к а

А-а, Сорока!

 

З а й ч и к (насмішкувато)

Прискакала?

Як ся має білий світ?

 

С о р о к а (хвалькувато)

От, всі кажуть про Сороку,

що базікало пусте,

лиш плітки плете щокроку,

що не скаже — все не те!

Хоч таку про мене славу

розпустили з давніх пір,

а мені важливу справу

доручив сьогодні Тхір!

 

Б і л о ч к а

Що ж таке?

 

С о р о к а

Таємна звістка!

Я вже з нею цілий день

скрізь літаю… Розповісти?

Ви ж нікому — нітелень!

 

Б і л о ч к а  й  З а й ч и к, зацікавлені, підійшли до Сороки, і вона їм стала пошепки щось розповідати.

 

Б і л о ч к а

Що ти кажеш? До Лисиці

передати від Тхора?

 

З а й ч и к

Хто-хто-хто?

 

Б і л о ч к а

Дві свійські птиці

із пташиного двора?

 

С о р о к а (захопившись, далі вже каже вголос)

Щоб Лисиця їх схопила

і замкнула під замок!

 

Б і л о ч к а

Як?! Невже ти це зробила?!

 

С о р о к а

Ще не встигла… Дайте строк,

зараз все зроблю! Негайно (Хоче бігти.)

 

Б і л о ч к а

Слухай! Я тобі скажу…

 

С о р о к а

Потім, потім!

 

Б і л о ч к а

Почекай-но!

 

С о р о к а

Зараз ніколи! Біжу!..

 

С о р о к а  схопилася й побігла, не слухаючи Білочки. Вона зникла з очей. З а й ч и к  з Білочкою тільки похитали здивовано головами, дивлячись їй услід.

 

Б і л о ч к а

Як так можна?! До Лисиці

Від Тхора носити вість?!

Просто злочин!..

 

З а й ч и к (зітхає)

Бідні птиці!

Адже їх Лисиця з’їсть.

 

Б і л о ч к а  замислилась на хвилинку і враз сплеснула руками.

 

Б і л о ч к а

Слухай, Зайку! Мабуть, щойно

це ж вони отут були!

Розмовляли так пристойно,

поспитались і пішли…

 

З а й ч и к

Справді так!

 

Б і л о ч к а

І ти їх, брате,

надаремно налякав!

 

З а й ч и к

Та шукали ж пса Пірата…

 

Б і л о ч к а

Мало хто кого шукав!

Значить, пес їм був потрібний.

Через цей твій переляк

ми поводилися хибно

й неповажно!

 

З а й ч и к

Справді так!..

 

Б і л о ч к а

Ні про що не розпитались,

зразу — в крик!.. Дверима — трах!..

 

З а й ч и к (зніяковіло)

Так, негарно все це сталось!

Дуже шкода бідолах,

бо Лисиця ж та хитрюща

зразу їх підстереже…

 

Б і л о ч к а

Я того боюсь найдужче,

що вони у неї вже!

 

Б і л о ч к а  і  З а й ч и к  принишкли, схвильовані подією. Потім Б і л о ч к а  рішуче поклала руку на плече Зайчикові.

 

От що, друже: цих мандрівців

ми врятуємо самі!

 

З а й ч и к (злякано)

До Лисиці йти? До вбивці?!

При своєму ти умі?

 

Б і л о ч к а

Ні! Ми знайдем пса Пірата,

все йому розповімо,

й до Лисиччиної хати

ми його проведемо!

 

З а й ч и к

Пса Пірата? Я не можу!

Я боюсь!

 

Б і л о ч к а

Зате ж Пірат

цим нещасним допоможе,

він же їхній друг і брат!

 

З а й ч и к

Страшно!..

 

Б і л о ч к а

Ми ж з тобою друзі,

підем разом!

 

З а й ч и к

Не піду,

пса боюсь я…

 

Б і л о ч к а

Боягузе!

Ну й сиди! Сама знайду!

 

З а й ч и к

А мене покинеш?

 

Б і л о ч к а

Діло

доведу я до кінця!

З а й ч и к (вагаючись)

Ну… якщо така ти сміла,

я з тобою!

 

Б і л о ч к а

Молодця!

 

Б і л о ч к а  взяла його за руку, щоб разом бігти, але в останню хвилину З а й ч и к  знову відступив.

 

З а й ч и к

Ні, не можу!..

 

Б і л о ч к а

Зайчик, любий!

Хоч на мить свій страх забудь,

бо Лисиця ж їх погубить!..

 

З а й ч и к

Ну, ходімо! Будь-що-будь!..

 

Вони побралися за руки і вирушили в путь, співаючи.

 

Б і л о ч к а  і  З а й ч и к

Скоріше, Зайчику, скоріш!

Не можна гаять час!

Лисиця візьме гострий ніж,

птахів заріже враз!..

Та ми безбоязно йдемо

на поміч тим птахам

і панувати не дамо

зубатим хижакам!

 

( З а в і с а )

 

Картина друга

 

Б і л о ч к а  і  З а й ч и к  прибігли на берег лісового озерця чи болітця. Берег весь зарослий очеретом, різними болотяними рослинами й квітками, а над ними низько похилилась велика стара верба з розложистими гілками.

 

Б і л о ч к а

Ну, де ж той пес?

 

З а й ч и к

Послухай, Білко,

а може, він пішов на луг?

 

Б і л о ч к а

Стривай, я заберусь на гілку

і роздивлюсь згори навкруг.

 

Б і л о ч к а швидко збігла по похилому стовбуру верби нагору й стала пильно вдивлятися в далечінь.

 

З а й ч и к

Ну що?

 

Б і л о ч к а

Не можу помилиться…

Он-он, де скошена трава…

 

З а й ч и к

Що там ти бачиш?

 

Б і л о ч к а

Край болітця

мисливський пес відпочива!

Його покличу я відразу!

 

З а й ч и к (злякано)

А я?.. А я?.. Куди ж мені?..

 

Б і л о ч к а

Іди сюди!

 

З а й ч и к  спробував злізти на вербу, але не зміг — скотився вниз.

 

З а й ч и к

Не вмію лазить!..

 

Б і л о ч к а

Ну, то сховайсь в гущавині!

(Гукає, приклавши руки до рота)

Піра-ат! Піра-ат!..

 

З а й ч и к

Ну що?

 

Б і л о ч к а

Не чує!

А в тебе що, язик присох?

Допомагай!

 

З а й ч и к

Та… та… тремчу я!

 

Б і л о ч к а

Покинь тремтіти! Треба вдвох!

 

Б і л о ч к а  й  З а й ч и к (гукають щосили)

Піра-ат!!! Піра-ат!!!..

 

Б і л о ч к а

Почув!.. Прислухавсь!..

Помчався!..

 

З а й ч и к  мерщій сховався в кущах, потім визирнув з них.

 

З а й ч и к

Білочко, поглянь,

чи не стирчать у мене вуха?

Мене не видно?

 

Б і л о ч к а

Ах, відстань!

Мовчи та диш!.. Ось він вже близько…

Вже розсуває очерет…

(Стиха.)

І невтямки цьому Зайчиську,

що зараз і мені — не мед!..

 

Тут, розсуваючи перед собою очерет, з нього вийшов пес П і р а т —  у мисливському одязі, на боці — мисливська сумка.

 

П і р а т

Ану, кому й чого тут треба?

Хто звав мене? Ось я прийшов!

 

Б і л о ч к а (згори, схвильовано)

Ми — Білка й Зайчик!.. Ми до тебе!

 

П і р а т

А-а, Білочка! Здоров, здоров!

А де ж це Зайчик?

 

Б і л о ч к а

Він боїться!

В кущі сховався…

 

П і р а т (сміється добродушно)

Пес Пірат

Полює тільки на Лисицю,

а не на білок та зайчат!

Виходь, Стрибайчику!

 

З а й ч и к вийшов з кущів, але залишився осторонь, на чималій відстані.

 

Та й Білці

чи не спуститися б униз?

 

Б і л о ч к а

Мені зручніше тут, на гілці!

Я звикла так!..

 

П і р а т

А я б не зліз

на цю вербу, таку високу!

Але — в чім справа?

 

З а й ч и к  і  Б і л о ч к а  почали наввипередки розповідати йому все.

 

Б і л о ч к а

В ліс прийшли

дві свійські птиці!..

 

З а й ч и к

Нам Сорока

сказала, що вони втекли…

 

Б і л о ч к а

І звістку понесла Лисиці,

аби вона впіймала їх!

 

З а й ч и к

Ми бачили: це — мирні птиці!..

 

Б і л о ч к а

І, мабуть, з родичів твоїх!

 

П і р а т

Ану, постій-но! Почекай-но!

Не говоріть обоє враз!

Які це птиці?

 

Б і л о ч к а

Незвичайні!

Таких ми бачим перший раз!

 

П і р а т (міркує)

Та-ак! Зрозумів: дві свійські птиці

з’явились до тутешніх місць.

Про це донесено Лисиці.

Вона впіймає їх і з’їсть…

Та тільки, може, ще не встигла?

 

Б і л о ч к а (хвилюючись)

Їм треба помогти в біді!

 

П і р а т

Авжеж! Які ж вони на вигляд?

 

Б і л о ч к а

Подружжя, мабуть… Молоді…

Вона така біленька з себе

і трохи меншенька на зріст,

а в нього тут — червоний гребінь!

А тут — великий гарний хвіст!

 

П і р а т

А-а, мабуть, Курочка та Півник!

Але ж… з такої далини

прийшли до лісу?! Дуже дивно!

Що за халепа?!

 

Б і л о ч к а

Та вони

тебе шукали!

 

П і р а т

Он як! Нащо?

 

Б і л о ч к а  й  З а й ч и к

Не знаєм…

 

П і р а т

Та не в цьому річ…

Знайти їх треба швидше в хащах,

ще поки не настала ніч!

А головне — ту силу вражу,

Лисицю ту мені знайти б!

Та тільки де?..

 

Б і л о ч к а

А ми покажем!

 

З а й ч и к

Поведемо в найглибший глиб

оцього лісу…

 

Б і л о ч к а

Там в хатинці

живе Лисиця над струмком.

 

П і р а т

Нарешті з нею наодинці

я побалакаю ладком!

Я ж цілий день, як в полі вітра,

шукав, ганяв туди й сюди…

Але Лисиця дуже хитра

і геть заплутала сліди!

Та швидше в путь! Біжім щодуху!

 

Б і л о ч к а  стрибнула з дерева. П і р а т  подав їй руку.

 

Куди нам?

 

Б і л о ч к а

Впрост, крізь очерет!

 

П і р а т

Давай-но лапку, довговухий!

 

З а й ч и к

Ні, я помчуся наперед!

 

Зайчик відскочив і хутко побіг у вказаному Білочкою напрямку. П і р а т  і  Б і л о ч к а  поспішають за ним услід.

 

П і р а т  і  Б і л о ч к а

 

Скоріше! В лисяче кубло

ми швидко знайдем шлях,

щоб більш розбою не було,

не гинув мирний птах!

На поміч друзям та братам

ми сміливо йдемо

і панувати хижакам

нізащо не дамо!

 

( З а в і с а )

 

Картина третя

В іншому місці того ж лісу, біля струмка під дубком, примостилася Лисиччина хатка. Л и с и ц я  в розбійницькому одязі, в крислатому капелюсі з півнячим пером, з ножем біля пояса, вийшла з хатки і стала роздратовано походжати взад-вперед по двору.

 

Л и с и ц я

Сорока щойно принесла

мені від кума вість,

що здобич бажана прийшла

сама до наших місць:

що Півник з Курочкою десь

тут бродять… Так-то так,

але сьогодні в лісі пес,

що нас ловить мастак!

І через те з свого двора

боюсь я виткнуть ніс,

хоча давно мені пора

піймати тих гульвіс…

 

Раптом вона щось почула, прислухалась, вдивилася в лісову гущавину і дуже зраділа.

 

Хтось ніби йде?.. Вони!.. Ха-ха!

Ну що ж, мені щастить!

На те Лисичка не плоха,

щоб Півня обдурить!

 

Лисиця швидко наділа поверх розбійницького одягу широкий білий фартушок, скинула капелюха і запнулася білосніжною хустинкою. Одразу набравши вигляду доброчесної господарки, вона оглянула себе в дзеркальце і, хитро підморгнувши, сховалася в хатці. Увійшли  П і в н и к  та  К у р о ч к а.

 

П і в н и к

Ну от, ти бідкалася марно,

що ми зайшли в страшенну глуш, —

а тут, бач, хатка дуже гарна!

Постукаю!

 

К у р о ч к а

Ой, ні! Не руш!..

Бо, може, й тут сердиті звірі

на нас нагримають, як ті…

 

П і в н и к

Всього боятися без міри

не можна у своїм житті!

 

К у р о ч к а  знесилено сіла на краєчок ґанку, а П і в н и к  рішуче зійшов на ґанок і постукав у двері. Двері одразу відчинилися, і з хатки вийшла Л и с и ц я, ласкава й привітна, з солоденькою усмішкою.

 

Л и с и ц я

Ах, прошу, прошу, любі гості!

Прийміть вітаннячко моє!

Чому ж ти сіла на помості,

коли у хаті місце є?

Заходьте, відпочиньте трішки…

Напевно, здалека йдете?

У вас болять, я бачу, ніжки,

а в мене є м’якенькі ліжка,

смачне насіння та горішки —

то й поїсте, і заснете…

 

К у р о ч к а  зраділо схопилася з місця. З-за кущів, ніким не помічена, визирнула С о р о к а — і зникла.

 

К у р о ч к а

Ах, ах, спасибі! Дуже рада

у вас побути…

 

П і в н и к (спиняє її)

Що це ти?!

Ми лиш попросимо поради,

бо треба швидше далі йти!

 

К у р о ч к а

Я так стомилась! Хоч хвилинку

спочити б!..

 

Л и с и ц я

Я благаю вас!

Невже ж не можна у хатинку

зайти хоч на недовгий час?

 

П і в н и к

Ні, дякуємо! Тільки слово

від вас почуть я був би рад:

чи десь у лісі випадково

вам не стрічався пес Пірат?

 

Л и с и ц я

Як? Пес Пірат? Та це ж мій родич!

Його знайду я жартома!..

А ви заходьте до господи,

чого ж вам бігати дарма?

Та не вагайтесь! Прошу, прошу,

давайте ваші рюкзаки!..

 

(Забирає у Курочки рюкзак і допомагає їй зійти на сходи.)

 

Є в мене яблучка хороші,

млинці й гарячі пиріжки…

 

К у р о ч к а

Ах, ах, яка ж ви люба й мила!

Ходім же, Півнику!

 

П і в н и к (вагаючись)

Ну що ж…

Звичайно, Курочка стомилась…

Признаться, й я стомивсь також!

Коли така вже ваша ласка

самій знайти Пірата-пса…

 

К у р о ч к а (заходячи до хатки)

Хатинка ваша — просто казка!

Така затишність і краса!..

 

П і в н и к  услід за К у р о ч к о ю  зайшов до хати. Лисиця, хитро посміхнувшись і ласо облизнувшись, пішла за ними. В цей час з лісу вибіг захеканий З а й ч и к  і зразу ж приховався за кущик, прислухаючись — що тут діється. З хати вийшла Л и с и ц я  і спинилася на порозі.

 

Л и с и ц я

До столу, Курочко, сідай-но!

Влаштовуйсь, Півничку, і ти!

Я вас покину, щоб негайно

сюди Пірата привести…

 

Лисиця зачинила за собою двері, дістала великий замок і обережно, щоб не грюкнути, навісила його на двері й замкнула. Потім зловтішно посміхнулася і стала скидати з себе фартушок і хустинку.

 

Хай наїдаються дурні

та виспляться як слід

і будуть ситі та смачні

на завтрашній обід!

А зараз — скину фартушок

і… на пташиний двір!

Невже ж поїсть усіх качок

отой жаднюга — Тхір?!

Він хоче, щоб усе — йому…

Та ні! — дурних нема!

Нехай мене, свою куму,

в компанію прийма!..

Знайду я стежку потайну

через байрак та бір

і пса Пірата обмину

та ще до ночі прослизну

на той пташиний двір!..

 

Скинувши фартушок та хустинку, Лисиця напнула капелюха з півнячим пером, узяла торбу на плече, прислухалася — що там у хаті, і навшпиньках побігла з двору. Коли вона зникла, з-за кущів вискочив З а й ч и к.

 

З а й ч и к

Ура, ура! Я все підслухав!

Вона не встигла з’їсти їх!..

Я так спішив, я біг щодуху,

не чувши під собою ніг.

Я й через річечку глибоку

перемахнув одним стрибком!..

Негарно, може, з мого боку,

що я покинув Білку з псом?

Та я боявся!.. Добре Білці:

вона хоч зблизька, хоч здаля

сидить собі вгорі на гілці

і з псом, як з рівним, розмовля!

Зате сюди прибіг я швидко

і все підслухав! (Стукає у віконце)

Друзі, гей!

Чи ви поснули? Вас не видко!

Та підійдіть же до дверей,

прокиньтесь!

 

У віконце виглянула К у р о ч к а.

 

К у р о ч к а

Півнику, послухай —

нас кличуть з двору… Глянь лишень,

це ж той сердитий довговухий,

що нас прогнав сьогодні вдень!

 

У віконці з’явився П і в н и к.

 

П і в н и к (сухо)

Ну що таке? Яка там справа?

 

З а й ч и к

Вам треба звідсіля втекти!

 

П і в н и к

Чому ж? Гостинна та ласкава

хозяйка тут, не те, що ти!

 

З а й ч и к

Ні, ні! Вона сердита, хижа!

 

К у р о ч к а

Яка брехня!

 

П і в н и к (суворо)

Це — наговір.

Вона дала нам добру їжу

й побігла…

 

З а й ч и к

…на пташиний двір!

 

П і в н и к

А от і ні! Вона побігла,

щоб друга нашого знайти.

Невже ж це я такий невіглас —

повірю в те, що кажеш ти?!

Я бачу, зовсім нас прогнати

надумав ти із ваших місць…

 

З а й ч и к (у розпачі)

Ах!.. Як тебе переконати,

що вас Лисиця завтра з’їсть!

 

К у р о ч к а (злякано)

Яка Лисиця?

 

П і в н и к

Годі, годі!

Лисиці тут не бачив я.

 

З а й ч и к

А хто ж хазяйка в цій господі?!

Лисиця — це ж її ім’я!

 

П і в н и к  і  К у р о ч к а

Не може бути!!!

 

З а й ч и к

Хитра, спритна,

на всякі вигадки метка…

 

К у р о ч к а (плаче)

Вона ж була така привітна!

 

З а й ч и к

Ото ж то й є, вона така!

П і в н и к (зніяковіло)

Ще досі я лисиць у вічі

не бачив… Отже, й не збагнув…

 

К у р о ч к а

Але ж тікати треба швидше!

П і в н и к (торкає двері зсередини)

Ого! А хто ж це нас замкнув?!

 

З а й ч и к

Нічого! Камінь можна взяти

і збити…

 

Зайчик схопив камінець, заходився збивати замок, але нічого не виходить!

 

К у р о ч к а (з віконця)

Лапки вже в крові!..

 

З а й ч и к

Замок міцненький, що й казати!..

 

У цю мить прожогом прибігли Б і л о ч к а   й   П і р а т. Побачивши Півника та Курочку, вони радо сплеснули руками.

 

Б і л о ч к а

Вони живі?!

 

П і в н и к і К у р о ч к а

Живі!.. Живі!..

 

П і р а т (підходить до Зайчика)

Давай свій камінь!

(Одним ударом збиває замок.)

Тільки й діла!..

 

Двері розчахнулися, з хатки вибігли П і в н и к  та  К у р о ч к а  й кинулися обіймати П і р а т а. Він одбивається, сміючись.

 

Та годі вам!.. Обоє враз!..

 

К у р о ч к а

Я так зраділа… так зраділа!.. (Плаче.)

 

П і р а т

Чого ж ти плачеш? Все гаразд!

 

П і в н и к

Ні, ще не все! Бо ми ж немарно

тебе шукали: хижий звір

заліз до нашої пташарні!..

 

З а й ч и к

Лисиччин кум! Жаднюга Тхір!

Вона туди ж побігла: хоче

поїсти разом з ним качок…

 

П і р а т

Біжімо швидше! Щоб до ночі

обох впіймати на гачок!

 

П і в н и к

Скоріше!

 

Б і л о ч к а

День помалу гасне…

 

П і р а т

За небом стежте: вірний знак —

як тільки зійде місяць ясний,

почне розбій нічний хижак!

 

Б і л о ч к а  і  З а й ч и к

Ми з вами теж!

 

П і в н и к  і  К у р о ч к а

Звичайно, з нами!

У с і (беруться за руки)

Довіку будемо дружить —

і з будь-якими ворогами

зумієм впоратися вмить!!!

 

( З а в і с а )

 

         дія перша                                      дія третя⇒

                                     повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒                                                       

Додати коментар